Фінанси: визначення, право, податки (1-106)

1.  Що є предметом фінансової науки? Суб’єкти і об’єкти фінансових відносин на різних рівнях економічної системи. Наведіть приклади фінансових відносин і дайте відповідні пояснення.

Фінанси — сукупність грошових відносин, пов’я­заних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.

Предметом науки про фінанси є сукупність фінансових відносин на різних рівнях економічної системи: загальнодержавному (макрорівень), фрегіональному (рівень адміністративно-територіаль­них одиниць) і на рівні окремих суб’єктів господарювання (мікрорівень). Окремо виділяються міжнародні фінанси. Фінансові відносини, відображаючи рух вартості від одного суб’єкта до іншого, характеризують обмінні, розподільні і перерозподільні процеси і проявля­ються у грошових потоках.

Об'єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП. ВВП, як об'єкт фінансових відносин, характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює. За умов, коли об'єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою.

Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємства, громадські організації, державні органи управління, держава в цілому й населення країни. Вони виконують важливу роль у забезпеченні руху відповідної грошової маси від низових ланок виробництва до центру й навпаки.

Макрорівень – сфера економічних відносин, що повязана з формуванням, розподілом, використанням централізованих фондів грошових коштів в державі.

Мікрорівень – грошові відносини, що пов’язані з формуванням, розподілом та використанням децентралізованих фондів грошових коштів суб’єктів господарювання та домогосподарств.

2.  Визначте об’єкти і суб’єкти фінансових відносин мікро- і макрорівнів. В чому особливості цих відносин та взаємозв’язок між ними.

Фінанси — сукупність економічних відносин, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням центр. і децентр. фондів гр. коштів з метою виконання функцій й завдань держави та забезпечення умов розширеного відтворення. Предметом науки про фінанси є фінансові відносини, які виникають на всіх рівнях господарювання: Загально-державному (мікрорівні) Регіональному(рівень адміністративно - територіальних одиниць)- місцеві органи Макрорівні (рівень суб‘єктів господарювання) Міжнародному рівні- міжнародні суб’єкти господаювання: інститути і уряди.  Макрорівень – сфера економічних відносин, що пов’язана з формуванням, розподілом, використанням централізованих фондів грошових коштів в державі.

Мікрорівень – грошові відносини, що пов’язані з формуванням, розподілом та використанням децентралізованих фондів грошових коштів суб’єктів господарювання та домогосподарств.

Об'єктами даних відносин на мікро рівні є національне багатство(вартість нагромаджених у країні матеріальних цінностей та залучених у виробництво природних ресурсів) і вироблений ВВП(додана вартість вироблена у країні товаровиробниками товарів, робіт, послугу поточному році) на макро рівні. Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва — ні просте, ні розширене. Тому, з одного боку, розподіл ВВП є закономірною необхідністю. З іншого боку, саме ВВП як об’єкт фінансових відносин характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює.

За умов, коли об’єктом фінансових відносин є націо­нальне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Закономір­ним таке явище можна назвати тільки в тому разі, коли існують зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також коли є значні запаси природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства означатиме звичайне «проїдання» ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвідповідальною фінансовою політикою.

 Суб'єктами фінансових відносин на мікро рівні виступають підприємці, робітники і службовці,а на макрорівні - держава. Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У рамках державного сектора економжи такі самі права власності належать державі, яка виступає в даному випадку звичайним підприємцем.


3.  Об’єкти і суб’єкти фінансових відносин мікро- і макрорівня. В чому полягають відмінності між цими відносинами?

Сфери фінансових відносин: 1) макрорівень – сфера економічних відносин, що пов’язана з формуванням, розподілом та використанням централізованих фондів грошових коштів (ЦФГК). ЦФГК- це фонди грошових коштів, які утворюються і використовуються органами державної влади з метою забезпечення виконання завдань та функцій  держави (до ЦФГК відносять державний бюджет, Державний пенсійний фонд України, Фонд державного страхування, Фонд соціального страхування на випадок безробіття). Обєкти макрорівня:державні доходи являють собою ту частину грошових відносин з приводу розподілу і перерозподілу ВВП, котра пов’язана з формуванням доходів одного з головних суб’єктів розподільних відносин держави. За матеріальним змістом державні доходи — це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. Залежно від рівня розміщення виділяють централізовані і децентралізовані державні доходи. До централізованих доходів належать кошти, призначені на формування централізованих грошових фондів — державного та місцевих бюджетів, державних цільових фондів. Децентралізовані доходи — це, доходи державних підприємств, установ, організацій, що формуються переважно за рахунок їхнього прибутку і використовуються за місцем їх створення. 2) мікрорівень – економічні грошові відносини, що пов’язані з формуванням, розподілом, використанням децентралізованих фондів грошових коштів суб’єктів господарювання (ДФГК) – це фонди грошових коштів, що утворюються та використовуються суб’єктами господарювання та населенням в процесі здійснення ними фінансово-економічної діяльності. Cуб’єктами фінансових відносин на мікрорівні виступають: підприємства, установи, організації виробничої та невиробничої сфери, банківські установи і страхові компанії, інвестиційні фонди, аудиторські організації і т.д.  У фінансовій літературі усіх учасників зазначають поняттям- субєкти господарювання (СГ). Коли ми говорим про підприємства, то говорим про СГ, які функціонують у виробничій сфері. Фінанси СГ- це система економічних відносин, які виникають в процесі формування, розподілу, використання фінансових ресурсів в процесі здійснення фінансової діяльності СГ. Специфіка фінансів СГ полягає в тому, що вони реалізуються, як правило, на макрорівні і призначені для забезпечення процесів виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг. Об’єктом розподільних відносин, які виникають в процесі виробничо-господарської діяльності підприємства виступає виручка від реалізації товарів і послуг.

 

4.  Характеристика фінансів як історичної категорії, передумови їх виникнення. Розвиток фінансів.

Фінанси –це історично-економічна категорія вони виникли у період зародження рабовласницьких відносин і пов’язані з виникненням держави її інститутів з розвитком товарно-грошових відносин і забезпечують потреби держави у фінансових ресурсах.

Особливість фінансів, як історичної категорії визначається тим, що кожному конкретному суспільному ладу відповідає певна сукупність економічних відносин між людьми в процесі виробництва розподілу, обміну та споживання, що формують єдину систему суспільних відносин. Фінанси виникли в 14-15 ст. історичний характер фінансових відносин полягає в тому, що виникнення фінансів пов’язане з 2-ома суспільно-економічними передумовами: 1. Виникнення держави і розвиток державності 2. Розвиток ТГВ. Передумовою виникнення фінансів є наявність товарного виробництва, товарно-грошових відносин, суспільного розподілу праці, дії економічних категорій та законів, а також наявність держави.

Джерела фінансів: Контрибуції(здобич), натуральні повинності, податкові надходженя. Рим і Греція.В основі багатства – заовювання і захоплення інших територій. Простий римлян податки не сплачував, лише за проханням держави. Види податків: полюдний, поземельний, податок на худобу, торгове мито.  Греція:кожне місто республіка, державне встановлення цін. Обов᾽язок громадян-сплачувати податки.
Фінанси феодальних держав
. Доходи феод держав: полюдний податок, поземельний податок, фіскальна монополія, мито. Всі фінансові нововведення йшли від Англії.  1215р.- (Жодного податку без походження з парламенту) основа доходів феод держав – земля. Період первісного накопичення капіталу  16-17ст. розвиток товарного виробництва, промисловості.  Всі податки стали грошовими, змінився склад платників податків, остаточне відокремлення казни податків від казни держави. Фінанси індустріальних економік  ріст виробництва, зростає роль держави, змінюється структура податків. 1822р. англія вводить прибутковий податок на доходи фіз.осіб. Встановюються універсальні непрямі податки(на споживання) Загострюються соц..проблеми (бідність) 1883р. Бісмарк вводить страхування на випадок хвороби. В податки почали включати податок на соц. страх. Бюджет став законним але дефіцитним., З᾽являється термін державний борг. Сформувалася фінансова система держав. Фінанси в постіндустріальній економіці Розширення світових господарств; Поглиблення міграції; Глобалізація; Інформаційна революція і розвиток інновацій. Зростання ролі фінансового ринку, і ТНК; ріст фін ризиків; Поява нових видатків держави.
Фінанси як історична категорія розвивається як кількісно так і якісно. На початковому етапі розвитку державні фінанси включали лише один бюджет, а потім стали формувати соціальні фонди. Якісний розвиток фінансів це виникнення нових форм фінансових відносин. З’являються нові податки, платежі.


5.  В чому полягає зв’язок фінансів з державою і товарно-грошовими відносинами?

Сутність фінансів, закономірності їхнього розвитку, сфера охоплюваних ними товарно-грошових відносин і роль у процесі суспільного відтворення визначаються економічним ладом суспільства, природою і функціями держави.

Як історична категорія фінанси з'явилися одночасно з виникненням держави при розподілі суспільства на класи. В часи первіснообщинного ладу не було класів, не було й держави. Перший великий розподіл суспільства на класи це розподіл на рабовласників і рабів, а перша держава рабовласницька. Перехід від рабовласницької суспільно-економічної формації до феодальної призвів до утворення феодальних держав.

З розкладанням феодалізму й поступовим розвитком у його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали набувати грошові доходи і витрати держави; частка натуральних зборів і повинностей різко скоротилася.

В умовах капіталізму, коли товарно-грошові відносини набувають всеохоплюючого характеру, фінанси виражають економічні відносини в зв'язку з утворенням, розподілом і використанням фондів коштів у процесі розподілу і перерозподілу національного доходу. Основні засоби капіталістичних держав стали концентруватися в державному бюджеті.

Фінанси виражають грошові відносини, що виникають між підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації продукції і послуг; підприємствами й вищими організаціями при створенні централізованих фондів коштів і їхньому розподілі; державою й підприємствами при сплаті ними податків у бюджетну систему і фінансуванні витрат; державою й громадянами при внесенні ними податків і добровільних платежів; підприємствами, громадянами й позабюджетними фондами при внесенні платежів і одержанні ресурсів; окремими ланками бюджетної системи; органами майнового та особистого страхування, підприємствами й населенням при сплаті страхових внесків і відшкодуванні збитку, при настанні страхового випадку; а також грошові відносини, що опосередковують кругообіг фондів підприємств.

Але не всі грошові відносини, котрі функціонують у суспільстві, належать до фінансових. Грошові ресурси, що обслуговують роздрібний товарообіг, оплату побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, а також купівлю-продаж між окремими членами суспільства, так само, як і гроші, що виступають об'єктом дарування або спадщини, не вважаються фінансами. Іншими словами, фінансові відносини не містять у собі обслуговування особистого споживання.

Фінанси - невід'ємна частина грошових відносин, тому їхня роль і значення залежать від того, яке місце грошові відносини займають в економічних відносинах.

 

6.  Дайте визначення сутності економічної категорії “фінанси” і розкрийте її зміст. В чому полягає взаємозв’язок і взаємодія фінансів з такими економічними категоріями, як ціна, заробітна плата, кредит? Які існують відмінності між ними?

Фінанси – історична економічна категорія. Вони виникли у період зародження рабовласницьких відносин і пов’язані з виникненням держави, її інститутів, з розвитком товарно-грошових відносин і забезпеченні потреб держави у фінансових ресурсах. Особливість фінансів як історичної категорії визначається тим, що кожному конкретному суспільному ладу відповідає певна сукупність економічних відносин між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання, що формують єдину систему суспільних відносин.

Фінанси являють собою сукупність грошових відносин, пов’язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.

Фінанси і ціна. Фінанси мають більш широкий діапазон розподілу, ніж ціна. Вони забезпечують не лише первинний розподіл вартості валового внутрішнього продукту на рівні виробничої структури, а й подальший перерозподіл через бюджетну систему. Ціни можуть регулюватися за допомогою дотацій і виплат із бюджету різниці в цінах. Держава, використовуючи різноманітні фінансові важелі впливає на рівень цін. Зокрема, введення нових податків або зміна існуючих ставок може призвести до зменшення чи збільшення абсолютної величини ціни. А через такі фінансові важелі як норми амортизації, відрахування в державні цільові фонди держава може змінювати структуру ціни. 
Фінанси і заробітна плата. Взаємозв'язок фінансів і заробітної плати проявляється у тому, що держава регулює величину заробітної плати через податки, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Одночасно держава за допомогою дотацій, субсидій, субвенцій може стимулювати розвиток окремих видів діяльності. Разом з тим, заробітна плата є лише частиною вартісного розподілу валового внутрішнього продукту, яка стосується саме фонду оплати праці. Заробітна плата пов’язана з таким фактором виробництва як робоча сила, а фінанси впливають на використання всіх факторів виробництва (предмети праці, знаряддя праці тощо).

Фінанси та кредит. Спільним для фінансів і кредиту є те, що вони використовуються в кругообігу коштів і сприяють підвищенню ефективності виробництва. При нестачі фінансових ресурсів підприємство залучає кредитні ресурси, а при надлишку фінансових ресурсів підприємство може тимчасово вільні кошти надавати в кредит іншій установі (банку, підприємству). Відмінності між фінансами і кредитом полягають у тому, що фінансам притаманний односторонній рух вартості, так як при фінансуванні кошти надаються на безповоротній основі. Кредитні відносини характеризуються двостороннім рухом вартості, оскільки кредитування здійснюється за принципами платності, строковості, поверненості і забезпеченості.


7.  Сутність категорії «фінанси». Визначте відмінності та взаємозв’язок між фінансами і такими категоріями вартісного розподілу як ціна та кредит.

Фінанси – історична економічна категорія. Вони виникли у період зародження рабовласницьких відносин і пов’язані з виникненням держави, її інститутів, з розвитком товарно-грошових відносин і забезпеченні потреб держави у фінансових ресурсах. Особливість фінансів як історичної категорії визначається тим, що кожному конкретному суспільному ладу відповідає певна сукупність економічних відносин між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання, що формують єдину систему суспільних відносин.

Фінанси являють собою сукупність грошових відносин, пов’язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.

Фінанси і ціна. Фінанси мають більш широкий діапазон розподілу, ніж ціна. Вони забезпечують не лише первинний розподіл вартості валового внутрішнього продукту на рівні виробничої структури, а й подальший перерозподіл через бюджетну систему. Ціни можуть регулюватися за допомогою дотацій і виплат із бюджету різниці в цінах. Держава, використовуючи різноманітні фінансові важелі впливає на рівень цін. Зокрема, введення нових податків або зміна існуючих ставок може призвести до зменшення чи збільшення абсолютної величини ціни. А через такі фінансові важелі як норми амортизації, відрахування в державні цільові фонди держава може змінювати структуру ціни. 
Фінанси та кредит. Спільним для фінансів і кредиту є те, що вони використовуються в кругообігу коштів і сприяють підвищенню ефективності виробництва. При нестачі фінансових ресурсів підприємство залучає кредитні ресурси, а при надлишку фінансових ресурсів підприємство може тимчасово вільні кошти надавати в кредит іншій установі (банку, підприємству). Відмінності між фінансами і кредитом полягають у тому, що фінансам притаманний односторонній рух вартості, так як при фінансуванні кошти надаються на безповоротній основі. Кредитні відносини характеризуються двостороннім рухом вартості, оскільки кредитування здійснюється за принципами платності, строковості, поверненості і забезпеченості.


8.  Сутність дефініції «фінанси». Визначте відмінності та взаємозв’язок між фінансами і такою категорією вартісного розподілу як заробітна плата.

Фінанси і заробітна плата. Взаємозв'язок фінансів і заробітної плати проявляється у тому, що держава регулює величину заробітної плати через податки, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Одночасно держава за допомогою дотацій, субсидій, субвенцій може стимулювати розвиток окремих видів діяльності. Разом з тим, заробітна плата є лише частиною вартісного розподілу валового внутрішнього продукту, яка стосується саме фонду оплати праці. Заробітна плата пов’язана з таким фактором виробництва як робоча сила, а фінанси впливають на використання всіх факторів виробництва (предмети праці, знаряддя праці тощо).

 

9.  Фінанси як економічна категорія: визначення, ознаки, зв’язок з грошима.

Фінанси – історична економічна категорія. Вони виникли у період зародження рабовласницьких відносин і пов’язані з виникненням держави, її інститутів, з розвитком товарно-грошових відносин і забезпеченні потреб держави у фінансових ресурсах. Особливість фінансів як історичної категорії визначається тим, що кожному конкретному суспільному ладу відповідає певна сукупність економічних відносин між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання, що формують єдину систему суспільних відносин.

Фінанси являють собою сукупність грошових відносин, пов’язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.

Фінанси- це сукупність економічних відносин, що пов’язані з формуванням, розподілом і використанням фондів фінансових ресурсів в процесі розподілу і перерозподілу ВВП.

Фінанси- система грошових відносин з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, які необхідні державі для реалізації властивих ій функцій в процесі розподілу і перерозподілу ВВП.

Ознаки:

1)Грошовий характер фінансових відносин

2)наявність держави, як органу управління

3)Розподільчий характер фінансових відносин

4)Фінансові відносини пов’язані з формуванням грошових доходів та накопичень, що приймають форму фінансових ресурсів.

Фінанси це не гроші, вони використовують гроші, як один із інструментів

З одного боку, фінанси неможливі без грошей, адже інструментом фінансових відносин є саме гроші, а зовнішнім, видимим проявом цих відносин є грошові потоки. З іншого боку, функціонування грошей без фінансів багато в чому втрачає сенс і зводиться до суто технічних питань обміну.


10.     Деякі економісти вважають, що фінанси – це гроші. Чи вірним є це твердження? Обґрунтуйте свою відповідь.

Гроші є обов’язковою умовою існування фінансів, проте фінанси це не гроші. Доведемо це за допомогою визначення відмінностей фінансів і грошей:1) за змістом:.1. Гроші-це загальна економічна категорія, виміряюча затрати праці. Фінанси-це конкретна економічна категорія, характеризуюча процес створення й використання фондів грошових коштів. 2. Гроші в ринковій економіці-це загально визнаний абсолютно ліквідний засіб обміну, цінність якого визначаеться довірою до держави. Фінанси в ринковій економіці-це державно-грошові відносини між різними учасниками суспільного виробництва. 2) за функціями: Гроші виконують такі функції: платіжну(рахункову); обміну(обернення); збереження (накопичення); вартісну(маштабу цін); світових грошей. Фінанси виконують такі функції: формування грошових фондів (створення доходів); перерозподілу цих фондів (використання видатків); контрольну за створенням доходів та використання видатків(витрат); стимулювання фінансових потоків.

За своїм місцем у товарному виробництві й обігу гроші — це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом. Гроші — це поняття більш загальне. Можна мати гроші і водночас не мати жодного стосунку до фінансів, і навпаки, при відсутності грошей, лише володіючи майном, майновими правами, правами інтелектуальної власності, оцінивши їхню вартість, можна здійснювати інвестування, бути співзасновником фірми, тобто мати стосунок до фінансово-господарської діяльності фірми. Функціонування фінансів базується на таких функціях грошей як засіб платежу, засіб нагромадження, світові гроші.


11.     Обґрунтуйте взаємозв’язок фінансів і грошей.

Фінанси завжди мають грошову форму вираження. Гроші є обов’язковою умовою існування фінансів. Але не можна ототожнювати гроші з фінансами. Адже, гроші - це особливий товар, в якому виражається вартість усіх інших товарів, а фінанси — це певні економічні відносини, що здійснюються за допомогою грошей. Фінанси виступають як економічний інструмент розподілу та перерозподілу ВВП та нац доходу, як знаряддя контролю за утвор та використ фондів грош коштів. Головне їх призначення в тому, щоб шляхом утворення грошових фондів забезпечити не тільки потреби держави та під-в у грошових коштах, але й контроль за використанням фінансових ресурсів. А гроші – поняття більш загальне і в деяких випадках може не мати відношення до фінансів. Об’єктивною основою фінансів є такі функції грошей: 1. Гр як засіб платежу (ЗП, пенсії, стипенд), 2. Гр як засіб нагромадження (створення фондів), 3. світові гроші.


12.     Назвіть функції грошей, на яких базується функціонування фінансів, та розкрийте їх суть.

Традиційно в економічній науці виділяють п”ять основних функцій грошей:

1) Функція грошей як міри вартості проявляється через вимір грошової вартості (ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні товару неможливе ринкове господарство й еквівалентний товарний зв”язок між товаровиробниками.

Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну грошову одиницю розрахунків – національну валюту. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грішми функції міри вартості.

2)Гроші як засіб обігу. У цій функції гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. У сфері товарного обігу при купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському рахунку) обов”язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші. Акт реалізації товару на ринку або акт перетворення товару в гроші – центральний, найважливіший у ринковому господарстві. Ці дві основні функції найбільше зумовлюють сутність грошей. Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості, а ідельна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.

3)Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують гроші за придбані товари лише тоді, коли настає строк платежу.

4)Функція грошей як засобу нагромадження. У цій функції гроші вилучаються з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках. Такі заощадження є об”єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.

5)Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн відбувається на міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей – валютний курс.

 

13.     Фінансові ресурси держави, їх склад і джерела формування.

Фінансові ресурси – це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу і використання валового внутрішнього продукту за певний період

Склад фінансових ресурсів держави:

- прибуток (обсяг реалізованої продукції, робіт, послуг; рівень цін і затрат);

- амортизаційні відрахування (вартість основних фондів, їх структура, норми амортизаційних відрахувань);

- відрахування на соціальні цілі (розмір фонду оплати праці, тарифи відрахувань на соціальні цілі);

- податок на додану вартість, акцизний збір (обсяги реалізованої продукціі, робіт, послуг, ставки податків, пільги);

- податок на прибуток (розмір прибутку, ставки оподаткування, пільги);

- ресурсні платежі в бюджет (обсяг земельних, лісових, водних та інших ресурсів, що залучаються в господарський оборот, ставки податків, пільги);

- доходи від зовнішньоекономічної діяльності (обсяг зовнішньоторгового обороту, рівень цін і мита);

- резервні фонди (утворюються згідно законодавства);

- доходи від зовнішніх та внутрішніх позик (умови проведення позик, наявність тимчасово вільних коштів);

Необхідні державі кош­ти вона може акумулювати таким чином:

- заробляти як власник засобів виробництва;

- отримувати від природних ресурсів, що перебувають в її власності;

- мобілізувати шляхом перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб.

 

14.     Сутність поняття «фінансові ресурси». Назвіть склад і джерела формування фінансових ресурсів держави і суб’єктів підприємницької діяльності.

Як економічна категорія фінансові ресурси виражають відносини між державою та іншими учасниками суспільного відтворення з приводу податкового вилучення частки доходів економічних суб’єктів, їх трансформації у державні доходи і видатки та користування останніх державою при виконанні регулюючих функцій.

Фінансові ресурси – це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу і використання валового внутрішнього продукту за певний період.

Державні фінансові ресурси

Фінансові ресурси, які існують у державі, накопичуються на трьох рівнях економічної системи. на мікрорівні, тобто у межах домашніх господарств - фінансові ресурси на мікрорівні накопичуються як в результаті створення ВВП, так і в результаті їх перерозподілу. На цьому рівні фінансові ресурси мають вигляд накопичень, депозитів та вкладів у банківську систему.  На мезорівні фінансові ресурси накопичуються у суб΄єктів підприємницької діяльності і є безпосереднім результатом розподілу нового створеного ВВП. На макрорівні фінансові ресурси держави є наслідком розподілу, перерозподілу та централізації ВВП і мають форму бюджетних та позабюджетних фондів фінансових ресурсів . Державні фінанси складаються, 1, із власне державних фінансів, 2, регіональних фінансів, 3, місцевих (муніципальних) фінансів. Основними джерелами формування грошових доходів держави є: податки; різного роду збори; так звані неподаткові джерела (субидї, позички шляхом випуску і реалізації облігацій, доходів від лотереї і доходів від державної підприємницької діяльності тощо) За формами походження фінансові ресурси держави поділяють на ресурси накопичення та ресурси вторинного розподілу та перерозподілу. Основним джерелом ресурсів розподілу є податки і прибуток.

Фінансові ресурси суб’єктів господарювання

Фінансові ресурси господарюючого суб’єкту являють собою грошові кошти, що маються в його розпорядженні. Для здійснення господарської діяльності, виготовлення продукції, отримання доходів і накопичень підприємства використовують різні види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також кошти. При цьому матеріальні ресурси є основою виробничого процесу. Вони формуються, як правило, за рахунок різних джерел: власних(фінансування підприємства формуються за рахунок власного капіталу), позичених(формуються в основному за рахунок довго- та короткострокових кредитів банку) та залучених(формуються за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості.)

фінансові ресурси підприємств — це не грошові кошти підприємств, як це стверджують деякі економісти, а джерела підприємств, спрямовані на формування активів.

Фінансові ресурси формуються у процесі створення підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарсько-фінансової діяльності. Це виявляється насамперед у формуванні статутного капіталу при створенні підприємств, а у процесі їх діяльності — у формуванні відповідних джерел грошових коштів.

Джерела формування фінансових ресурсів різноманітні. Вони залежать від форми власності, на основі якої створюється підприємство. при створенні державних підприємств фінансові ресурси формуються за рахунок бюджетних коштів. При створенні колективних підприємств вони формуються за рахунок пайових (часткових) внесків засновників.

 

15.     Поясніть, в чому полягає суспільне призначення фінансів та їх об’єктивна необхідність?

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без них неможливе функціонування держави і діяльність юридичних та фізичних осіб, оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому. Головним їхнім призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб’єкта підприємництва, кожної державної структури, а отже і суспільства загалом, достатніми для здійснення їх діяльності грошовими коштами.

Специфічне суспільне призначення фінансів — забезпечити розподіл і перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту, вираженої в грошовій формі, між різними суб’єктами господарювання і напрямами цільового використання, сутність фінансів проявляється насамперед через розподільну функцію. Фінанси за допомогою розподільної функції обслуговують різні етапи розподілу (первинний розподіл і перерозподіл вартості суспільного продукту), різні сфери суспільного життя — сферу матеріального виробництва, сферу обміну і споживання. Фінансовому розподілу притаманні різні види розподілу: внутрішньогосподарський, внутрішньогалузевий, міжгалузевий, міжтериторіальний.

Як економічний інструмент господарювання фінанси здатні кількісно і якісно впливати на суспільне виробництво. Кількісний вплив характеризується обсягом і пропонуванням мобілізованих, розподілених і використаних фінансових ресурсів.

Якісний вплив виявляється в інтересах учасників відтворювального процесу через форми організації фінансових відносин (у який спосіб формуються фінансові ресурси, в яких формах і на яких умовах відбувається їх рух і використання). Саме через якісний вплив відбувається перетворення фінансів в економічний стимул розвитку суспільного виробництва.

Можна виділити три головні напрями фінансового впливу на процеси суспільного розвитку:

1) фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;

2) фінансове регулювання економічних і соціальних процесів;

3) фінансове стимулювання.

 

16.     Доведіть, що функціонування фінансів тісно пов’язане з такими поняттями, як фінансові відносини, фінансові ресурси, фінансова діяльність.

Фінанси — сукупність грошових відносин, пов’я­заних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.

Фінансові ресурси спрямовуються на формування основних фондів і оборотних коштів. За рахунок фінансових ресурсів здійснюються витрати на виробництво та реалізацію товарів, робіт і послуг, а також інші витрати. У процесі здійснення витрат виникають вихідні грошові потоки .

Фінанси є об’єктом фінансової діяльності.

Фінансова діяльність – це діяльність, яка проявляється у формуванні доходів та здійсненні витрат суб’єктами фінансових правовідносин.

Фінансові відносини – це відносини, що відображають рух вартості від одного суб’єкта до іншого і характеризують розподільчі, перерозподільчі та обмінні процеси і матеріально проявляються у грошових потоках.

 

17.     Предмет науки про фінанси. Фінансові категорії на мікро- і макрорівнях.

Фін. наука – вивчає явища і процеси, які відбуваються у державі при формуванні та використанні фондів фінансових ресурсів для забезпечення її соціально-економічного розвитку.

Предметом фін.науки визначають:

1)діяльність держави, підпр.стрктур та окремих громадян, що пов’язана з формування та використанням ФФР.

2)сукупність фін.відносин на різних рівнях економ.системи, що пов’язана з формуванням, розподілом та використанням ФФР.

Фін.відносини реалізуються на наступних рівнях економ.системи держави:

1-загальнодержавний (макрорівень);

2-регіональний (рівень адм.-терит. одиниць);

3-рівень окремих суб’єктів господ. (мікрорівень).

Фін.категорії використовуються як інструмент наук.пізнання, що дозволяє глибоко розкрити сутність фінансів, їхню специфіку та особливості функціонування. Вони розвиваються та функціонують у тісній причинно-наслідковій обумовленості та взаємозалежності.

Макрорівень – атмосфера фін.відносин, що пов’язана з формув., розподілом та викор. централізованих фондів грошових коштів (фонди, які утв. і викор. органами держ. влади з метою забезпечення виконання завдань та ф-ій держави).

Мікрорівень – економ.грошові відносини, що пов’язані з формув., розподілом та викор. ДФГК суб’єктів господ. та домогосподарств (населення). ДФГК – фонди грош.коштів, що утв. та викор. суб’єктами господ. та населенням в процесі здійснення ними фін-економ. Діяльності

 

18.     Фінансові категорії на макро- і мікрорівнях. Особливості функціонування фінансів на мікрорівні. Сутність і призначення фінансів суб’єктів господарювання.

Понятійний апарат фінансової науки складають фінансові категорії.
Фінансові категорії - характеризують різні сторони реальної фінансової дійсності. Через використання фінансових категорій як інструмента наукового пізнання досягається більш глибоке розкриття сутності фінансів, їх специфіки і особливостей функціонування.
З появою держави з'явились такі фінансові категорії як податки і державний кредит. З розвитком держави і товарно-грошового господарства формувались групи більш складних категорій:  державні доходи,  державні видатки, бюджет, фінанси підприємств, страхування, фінансовий ринок.

Виділяють 2 рівні ФК: макро- та мікрорівень.

Макрорівень:  суб’єкти: держава;  категорії: податки, податковий прибуток, державний кредит, державний борг, емісійний дохід, державні доходи, державні видатки, бюджет, державні фінанси.

Загальним результатом обігу коштів на макрорівні є одержання валового внутрішньою продукту і національного доходу. Вартісний розподіл валового внутрішнього продукту і національного доходу відбувається за структурними підрозділами економічної системи, за комплексами, галузями, територією країни, суб'єктами господарювання, а грошові відносини, що виникають з цього приводу, доповнені відносинами в процесі передачі та використання коштів, найчастіше супроводжуються рухом фондів коштів (проте цей факт не виключає можливості застосування безфондової форми руху коштів як на макро-, так і на мікрорівнях).

Мікрорівень:  суб’єкти: підприємства, організації, домогосподарства;  категорії:  акція, акціонерний капітал, облігація, запозичений капітал, фундаментальний капітал, інвестиції, прибуток, децентралізовані фонди.
Відомо, що на мікрорівні завершальною стадією кругообігу коштів підприємства є одержання виручки. Грошові операції, що відбуваються в процесі розподілу виручки і прибутку підприємства, а отже, і опосередковані рухом грошей відносини, в які вступає підприємство з державою, банками, страховими компаніями, партнерами по бізнесу, працівниками підприємства, і є фінансовими.

Фінанси суб’єктів господарювання – це особлива галузь функціонування самих фінансів і фінансових відносин з метою забезпечення процесу виробництва. Фінанси суб’єктів господарювання – це процес формування фондів грошових коштів для обслуговування виробничого процесу з метою одержання прибутку, підвищення ефективності виробництва, забезпечення розрахунків з Державним бюджетом, фінансовими інститутами та іншими юридичними і фізичними особами.

 

19.     Фінансові категорії на макро- і мікрорівнях. Особливості функціонування фінансів на макрорівні. Сутність і призначення державних фінансів.

Понятійний апарат фінансової науки складають фінансові категорії.
Фінансові категорії - характеризують різні сторони реальної фінансової дійсності. Через використання фінансових категорій як інструмента наукового пізнання досягається більш глибоке розкриття сутності фінансів, їх специфіки і особливостей функціонування.
З появою держави з'явились такі фінансові категорії як податки і державний кредит. З розвитком держави і товарно-грошового господарства формувались групи більш складних категорій:  державні доходи,  державні видатки, бюджет, фінанси підприємств, страхування, фінансовий ринок.

Виділяють 2 рівні ФК: макро- та мікрорівень.

Мікрорівень:  суб’єкти: підприємства, організації, домогосподарства;  категорії:  акція, акціонерний капітал, облігація, запозичений капітал, фундаментальний капітал, інвестиції, прибуток, децентралізовані фонди.
Відомо, що на мікрорівні завершальною стадією кругообігу коштів підприємства є одержання виручки. Грошові операції, що відбуваються в процесі розподілу виручки і прибутку підприємства, а отже, і опосередковані рухом грошей відносини, в які вступає підприємство з державою, банками, страховими компаніями, партнерами по бізнесу, працівниками підприємства, і є фінансовими.

Макрорівень:  суб’єкти: держава;  категорії: податки, податковий прибуток, державний кредит, державний борг, емісійний дохід, державні доходи, державні видатки, бюджет, державні фінанси.

Загальним результатом обігу коштів на макрорівні є одержання валового внутрішньою продукту і національного доходу. Вартісний розподіл валового внутрішнього продукту і національного доходу відбувається за структурними підрозділами економічної системи, за комплексами, галузями, територією країни, суб'єктами господарювання, а грошові відносини, що виникають з цього приводу, доповнені відносинами в процесі передачі та використання коштів, найчастіше супроводжуються рухом фондів коштів (проте цей факт не виключає можливості застосування безфондової форми руху коштів як на макро-, так і на мікрорівнях).

Державні фінанси — це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

 

20.     Фінансові категорії: визначення, економічна сутність. Особливості фінансових категорій на макро- і мікрорівнях.

Понятійний апарат фінансової науки охоплює загальноекономічні та фінансові категорії, які в абстрактно-теоретичній формі характеризують різні сторони реальної фінансової дійсності. Фінансові категорії використовують як інструменти наукового пізнання, що дозволяє глибоко розкрити сутність фінансів, їх специфіку та особливості функціонування.

Система фінансових категорій характеризується чіткою ієрархічністю та підпорядкованістю її елементів, що забезпечують її діяльність.

З появою держави з'явились такі фінансові категорії як податки і державний кредит. З розвитком держави і товарно-грошового господарства формувались групи більш складних категорій: державні доходи, державні видатки, бюджет, фінанси підприємств, страхування, фінансовий ринок.

Виділяють 2 рівні ФК: макро- та мікрорівень.

Мікрорівень:  суб’єкти: підприємства, організації, домогосподарства;  категорії:  акція, акціонерний капітал, облігація, запозичений капітал, фундаментальний капітал, інвестиції, прибуток, децентралізовані фонди.
Відомо, що на мікрорівні завершальною стадією кругообігу коштів підприємства є одержання виручки. Грошові операції, що відбуваються в процесі розподілу виручки і прибутку підприємства, а отже, і опосередковані рухом грошей відносини, в які вступає підприємство з державою, банками, страховими компаніями, партнерами по бізнесу, працівниками підприємства, і є фінансовими.

Макрорівень:  суб’єкти: держава;  категорії: податки, податковий прибуток, державний кредит, державний борг, емісійний дохід, державні доходи, державні видатки, бюджет, державні фінанси.

Загальним результатом обігу коштів на макрорівні є одержання валового внутрішньою продукту і національного доходу. Вартісний розподіл валового внутрішнього продукту і національного доходу відбувається за структурними підрозділами економічної системи, за комплексами, галузями, територією країни, суб'єктами господарювання, а грошові відносини, що виникають з цього приводу, доповнені відносинами в процесі передачі та використання коштів, найчастіше супроводжуються рухом фондів коштів (проте цей факт не виключає можливості застосування безфондової форми руху коштів як на макро-, так і на мікрорівнях).

 

21.     Дайте визначення вихідної категорії державних фінансів та обґрунтуйте свою відповідь.

Податок — універсальна вихідна категорія, яка виражає основні суттєві ознаки і властивості фінансів у будь-якій економічній системі ринкового типу.

Економічна теорія характеризує податок як специфічну форму економічних відносин держави з суб'єктами господарювання, різними групами населення і фактично з кожним членом суспільства. Специфіка цих відносин полягає в тому, що держава є визначальною діючою особою, а платник податку — виконавцем вимог держави. Хоча податки та механізм оподаткування будуються на певному фундаменті правових відносин, сторони не скріплюють ці відносини у формі певного договору, контракту. Стягнення податку виступає одностороннім процесом і має безвідплатний та обов'язковий характер для конкретного платника. Податкові відносини мають односторонню спрямованість — від платника до держави. Повернення переплат не можна розглядати як зворотний рух, оскільки воно пов'язане не з сутністю цих відносин, а з конкретним механізмом розрахунків з бюджетом.

Стягнення державою на користь суспільства певної частки вартості ВВП у вигляді обов'язкового внеску становить сутність податку. Економічний зміст податків відображається взаємовідносинами суб'єктів господарювання та громадян, з одного боку, та держави — з іншого, з приводу формування державних фінансів. Незалежно від об'єкта оподаткування загальним джерелом податкових надходжень є ВВП, який формує первинні грошові доходи основних учасників суспільного виробництва і держави як організатора господарської діяльності у національному масштабі.

Отже, виходячи із сутності категорійного поняття, податки — фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів, необхідних для виконання державою її функцій.

 

22.     Дайте визначення вихідної категорії фінансів акціонерних товариств (корпорацій) та обґрунтуйте свою відповідь.

Акція – як первісна категорія корпоративних фінансів хар-ся тим, що: 1. Вона є однією із форм мобілізації капіталу. 2. Акція дає змогу трансформувати заощадження у виробничі інвестиції.
Вивчаючи корпоративні фінанси, також слід виділити вихідну категорію, що розкриває сутність абстрактних фінансових відносин у даній сфері. Такою категорією є акція — фінансова клітинка акціонерного товариства. Акція з’явилась у процесі створення перших акціонерних товариств, що виникли у сфері міжнародної торгівлі ще в кінці XV ст. З розвитком ринкових відносин акціонерні товариства стають домінантною формою організації підприємництва і капіталу в усіх основних галузях виробництва. Акціонерне товариство є формою підприємництва, капітал якого спочатку формується за рахунок продажу акцій. Купивши акцію, фізична або юридична особа стає власником акціонерного товариства відповідно до суми її номіналу.

Акція є титулом власності, її дублікатом.

Акція як абстракція виражає об’єктивні фінансові відносини з приводу формування асоційованого капіталу.

Акція сприяє створенню корпоративної, тобто акціонерної, власності. Фізична або юридична особа отримує можливість придбати акції багатьох корпорацій і бути мультивласником.

Акція створила можливість централізації капіталу.

Акція і заснований на ній акціонерний капітал створили можливість для формування гігантських корпорацій, транснаціональних корпорацій і банків, фондових бірж.

Акція з економічного погляду є капіталом, що дає дохід її власнику.

І, нарешті, основною метою корпорації є збільшення ринкової вартості акції в інтересах її власника.

На базі акції формується акціонерний капітал корпорацій.

Категорії корпоративних фінансів можна подати такою схемою:

Вихідна категорія - акція→акціонерний капітал→позичковий к-л→функціонуючий к-л корпорації→інвестиції в активи→прибуток.

 

23.     Дайте визначення фінансових категорій державних фінансів, охарактеризуйте їх за сутністю та формами прояву.

Фінансові категорії — категорії фінансової науки, які в абстрактній теоретичній формі характеризують важливі сторони фінансово- економічної діяльності. До Ф. к. належать: податки, державний кредит, державні доходи, державні витрати, бюджет. Вони відображають стійкі причинно-слідственні зв'язки і залежності, які складають зміст об'єктивних економічних законів. Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. Податок — це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Державний кредит — грошові відносини, що виникають у дер- жави із юридичними та фізичними особами у зв'язку із мобілізацією тимчасово вільних грошових коштів у розпорядження органів державної влади, які призначені для фінансування державних витрат; форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Д.к. має строк повернення і ціну в формі процентів. Буває внутрішнім і зовнішнім. Бюджет — економічні відносини, що виникають у дер- жави із юридичними та фізичними особами у зв'язку із розподілом і перерозподілом ВВП з метою форм. і викорис. бюдж. фонду призначеного для виконання державою покладених функцій. Доходи Державного бюджету України – фн. відносини, які скл. в державі в процесі форм. бюдж. фонду фін. ресурсів. Державні витрати- це фін. відносини які обумовлені використанням центр. та децентр. доходів держви і направлені на задоволення заг. потреб держави.

 

24.     За допомогою яких фінансових категорій здійснюється функціонування державного бюджету?

Державний бюджет — це встановлений законом на певний період основний фінансовий план (розпис) доходів і видатків централізованого фонду коштів держави, необхідних для здійснення її завдань і функцій. З розвитком держави і товарно-грошового господарства формувались групи складніших категорій - державні доходи і державні видатки, які, у свою чергу, утворюють категорію державного бюджету, а всі разом вони складають найбільш загальну абстракцію фінансової науки - категорію фінансів.

У дохідній частині бюджету передбачаються всі доходи, передбачені законодавством України (податки і неподат­кові доходи). За соціально-економічними ознаками вони мо­жуть бути поділені на:

1) доходи від господарської діяльнос­ті; 2) доходи від використання природних ресурсів;

3) дохо­ди від зовнішньо-економічної діяльності; 4) доходи від бан­ківської діяльності;

5) доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорого­цінного каміння; 6) державне мито; 7) митні платежі; 8) збо­ри та інші неподаткові доходи; 9) доходи від приватизації; 10)доходи від громадян тощо.

Виконання будь-яких функцій держави потребує прямих витрат фінансових ресурсів. Тому витрати держави — це одна з важливих сторін фінансової діяльності держави, яка безпосередньо пов'язана з її діяльністю по мобілізації коштів у державний та місцеві бюджети і державні цільові фонди.

Державні витрати — це складова частина фінансових відно­син, яка полягає у безперервному цільовому використанні державних грошових ресурсів, що накопичуються у:

-державному бюджеті та місцевих бюджетах;

-державних і місцевих бюджетних та позабюджетних фондах;

-власних фондах державних і комунальних підприємств, установ та організацій з метою виконання загальнодержав­них функцій, фінансування державної та комунальної соці­альної і культурної сфер, державних цільових програм, а також фінансування розширення виробництва окремих дер­жавних та комунальних підприємств, установ, організацій у відповідності з чинним законодавством держави.

 

25.     Функції фінансів, їх сутнісна характеристика і взаємозв’язок.

Фінанси виконують функції:1. розподільча та перерозподільна. Суть в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу та перерозподілу ВВП і тому об’єктом розподілу виступає частина ВВП та НД. Суб’єктами розподілу є держава, юридичні та фізичні особи. Механізм дії цієї функції включає з стадії: 1.первинний розподіл – розподіл за новоствореною вартістю і формування первинних доходів суб’єктів зайнятих у створені ВВП. Формування первинних доходів: із.. осіб – з/п; юр. осіб – прибуток; держави – доходи від державних послуг. 2.перерозподіл – полягає у створенні і використанні централізованих фондів. Етапи: 1.вилучення частини ВВП і формування централізованих фондів: держави – бюджет і спеціальні фонди; відомчі – Міністерства і відомства корпоративні фонди. 2.використання цих фондів. Формуються як первинні так і вторинні доходи. 3.Вторинний розподіл – це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів із... осіб, які зайняті в бюджетній сфері, він властивий тим, хто не бере в первинному розподілі.

2.Регулююча функція фінансів полягає в томі, що за допомогою цієї функції держава регулює всі економічні процеси в суспільстві: 1.регулює співвідношення між централізованими та децентралізованими фінансовими ресурсами  2. регулює співвідношення  виробничої та не виробничої сфери 3. регулює співвідношення Ф споживання та накопичення 4. регулює рівень перерозподілу фінансових ресурсів між державою і регіонами.

3.Контрольна функція. Її суть в тому, що фінанси виступають інструментом контролю за формуванням та використанням фінансових ресурсів усіх рівнів. В процесі цього контролю охоплюється вся діяльність юридичних і фізичних осіб, а також держави.Будучи тісно пов’язаною з розподільчою та перерозподільною функціями, контрольна функція через кількісні параметри відповідних фінансових показників дозволяє оцінити результати господарської діяльності суб’єктів господарювання і прийняти відповідні рішення направлені на усунення недоліків. У практичній діяльності контрольна функція фінансів знаходить свій прояв у фінансовому контролі. Контрольна функція висвітлює фінансові відносини базису, а фінансовий контроль висвітлює відносини надбудови.

Деякі економісти стверджують, що фінансам притаманні й інші функції: оперативна, регулююча, стимулююча, перерозподільна, відтворювальна, формування грошових фондів, використання грошових фондів, стабілізаційна функція, а також виробнича.


26.     Назвіть загальноприйняті функції фінансів. Ваша думка щодо стимулюючої та регулюючої функцій фінансів.

Розподільча функція. Суть в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу та перерозподілу ВВП і тому об’єктом розподілу виступає частина ВВП та НД. Суб’єктами розподілу є держава, юридичні та фізичні особи. Механізм дії цієї функції включає з стадії: 1.первинний розподіл – розподіл за новоствореною вартістю і формування первинних доходів суб’єктів зайнятих у створені ВВП. Формування первинних доходів: із.. осіб – з/п; юр. осіб – прибуток; держави – доходи від державних послуг. 2.перерозподіл – полягає у створенні і використанні централізованих фондів. Етапи: 1.вилучення частини ВВП і формування централізованих фондів: держави – бюджет і спеціальні фонди; відомчі – Міністерства і відомства корпоративні фонди. 2.використання цих фондів. Формуються як первинні так і вторинні доходи. 3.Вторинний розподіл – це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів із... осіб, які зайняті в бюджетній сфері, він властивий тим, хто не бере в первинному розподілі. Контрольна функція фінансів органічно випливає з розподільчої. Вона передбачає здійснення перевірки дотримання підприємствами та організаціями порядку акумулювання й використання цільових централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів суспільного призначення та виконання фінансових зобов'язань перед державою. Через фінансове законодавство держава регламентує й регулює процес нарахування, огтримання, зміну й відміну платежів у бюджет. Регулююча функція в основному діє тоді, коли треба внести відповідні зміни до розподілу грошових ресурсів. В одному випадку регулююча функція має характер коригування розподілу доходів. Припустімо, надання додаткових коштів регіонам для усунення наслідків стихійних лих, виправлення прорахунків, що виникли в про­цесі виконання бюджетних надходжень або видатків, подолання диспропорціональності в розвитку економіки, ліквідація відставання окремих галузей, забезпечення необхідних пріоритетів економічного розвитку. В інших випадках регулювання здійснюється для забезпечення стабілізації економіки, усунення кризових явищ.Стимулююча функція фінансів покликана підвищувати ефективність використання факторів виробництва, так регулювати вартісні пропорції, щоб вони створили достатні умови для проведення режиму економії, піднесення продуктивності праці і якості продукції. Будь-яке порушення цієї функції негайно підриває економічну і соціальну стабільність суспільства, провокує економічно невиправдане зростання цін і зниження продуктивності праці.


27.     Вкажіть загальноприйняті функції фінансів. Ваша думка щодо стабілізаційної та виробничої функцій фінансів.  Розподільча функція. Суть в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу та перерозподілу ВВП і тому об’єктом розподілу виступає частина ВВП та НД. Суб’єктами розподілу є держава, юридичні та фізичні особи. Механізм дії цієї функції включає з стадії: 1.первинний розподіл – розподіл за новоствореною вартістю і формування первинних доходів суб’єктів зайнятих у створені ВВП. Формування первинних доходів: із.. осіб – з/п; юр. осіб – прибуток; держави – доходи від державних послуг. 2.перерозподіл – полягає у створенні і використанні централізованих фондів. Етапи: 1.вилучення частини ВВП і формування централізованих фондів: держави – бюджет і спеціальні фонди; відомчі – Міністерства і відомства корпоративні фонди. 2.використання цих фондів. Формуються як первинні так і вторинні доходи.

3.Вторинний розподіл – це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів із... осіб, які зайняті в бюджетній сфері, він властивий тим, хто не бере в первинному розподілі. Контрольна функція фінансів органічно випливає з розподільчої. Вона передбачає здійснення перевірки дотримання підприємствами та організаціями порядку акумулювання й використання цільових централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів суспільного призначення та виконання фінансових зобов'язань перед державою. Через фінансове законодавство держава регламентує й регулює процес нарахування, огтримання, зміну й відміну платежів у бюджет. Регулююча функція в основному діє тоді, коли треба внести відповідні зміни до розподілу грошових ресурсів. В одному випадку регулююча функція має характер коригування розподілу доходів. Припустімо, надання додаткових коштів регіонам для усунення наслідків стихійних лих, виправлення прорахунків, що виникли в про­цесі виконання бюджетних надходжень або видатків, подолання диспропорціональності в розвитку економіки, ліквідація відставання окремих галузей, забезпечення необхідних пріоритетів економічного розвитку.

Стабілізаційна функція фінансів полягає в тому, щоб забезпечити для всіх господарюючих суб’єктів і громадян стабільні умови економічного і соціального розвитку.

Важливе значення при цьому має стабільність фінансового законодавства, без чого не можлива успішна політика, стабільний розвиток економіки держави.

Виробнича - формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності.

 

28.     Обґрунтуйте необхідність перерозподілу вартості ВВП і фінансові інструменти його забезпечення.

Сутність розподільної функції полягає в тому, що фінанси є цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. Крім них, хоч і в значно обмежених рамках, насамперед у сфері перерозподілу, цю функцію можуть виконувати ціни. Причому перерозподіл відбувається внаслідок так званого перекосу цін, коли на товари і послуги одних галузей вони вищі від вартості, а на інші товари і послуги — нижчі. Тобто перерозподіл за допомогою цін відбувається не тому, що цінам цілеспрямовано властива така функція, а навпаки, тому, що в певних випадках вони неточно і неповно виконують функцію вимірювання вартості. На відміну від цін фінанси насамперед призначені для здійснення розподілу вартості ВВП.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі — це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об’єднаннях.

Перерозподіл включає два етапи:

вилучення частини доходів у одних суб’єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб’єктів, що створюють ці фонди;

використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб’єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи — заробітна плата фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж таки підлягають перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів фізичним особам та асигнувань і виділення коштів юридичним особам.

 

29.     Розкрийте зміст первинного розподілу вартості створеного продукту.

Первинний розподіл — це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб’єктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб — заробітна плата, у юридичних осіб — прибуток, у держави — прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті й надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Пропорції первинного розподілу національного доходу між підприємцями і робітниками та службовцями регулюються:

- ринковими відносинами;

- у законодавчому порядку.

Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних пропорцій між заробітною платою і прибутком. З одного боку, кожний суб’єкт заінтересований у збільшенні своєї частки. Однак, з іншого, — є певні об’єктивні обмеження, які ведуть до того, що кожний суб’єкт заінтересований у доходах іншого. Так, для підприємців украй необхідним є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягу продажу, а значить, і забезпеченню формування прибутку. Робітники і службовці заінтересовані в прибутку підприємства, тому що він створює передумови для розвитку виробництва, а відтак і зростання заробітної плати. При цьому переважну частку в національному доході у сучасних умовах займає саме заробітна плата, тоді як обсяги прибутку мінімізуються потребами виробничого розвитку. Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімального рівня оплати праці й обмеженні максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інструментів, наприклад податку на надприбуток.

 

30.     Розкрийте зміст розподільної функції фінансів. Поясніть, яким чином розподіл безпосередньо зачіпає інтереси держави, господарюючих суб’єктів і окремих членів суспільства.

Сутність розподільної функції полягає в тому, що фінанси є цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. Крім них, хоч і в значно обмежених рамках, насамперед у сфері перерозподілу, цю функцію можуть виконувати ціни. Крім того, розподіл і перерозподіл вартості ВВП може відбуватися в результаті кримінальних порушень — крадіжок, зловживань службовим становищем, розкрадання майна підприємств, уникнення від сплати податків та ін. Суб’єктами розподілу є держава, юридичні та фізичні особи.

Механізм дії розподільної функції фінансів пов’язаний зі схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:

Первинний розподіл — це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб’єктів, зайнятих у створенні ВВП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб — заробітна плата, у юридичних осіб — прибуток, у держави — прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті й надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі — це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об’єднаннях.

Перерозподіл включає два етапи:

вилучення частини доходів у одних суб’єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб’єктів, що створюють ці фонди;

використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб’єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи — заробітна плата фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж таки підлягають перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів фізичним особам та асигнувань і виділення коштів юридичним особам.

Вторинний розподіл — це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів із... осіб, які зайняті в бюджетній сфері, він властивий тим, хто не бере в первинному розподілі.

 

31.     Фінансова система: визначення, характеристика внутрішньої будови. Назвіть базову і провідну сферу фінансової системи і поясніть свою відповідь.

Фінансова система (ФС) – це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих сфер і ланок фінансових відносин та фінансових установ за допомогою яких відбувається формування, розподіл та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів. Характерні риси ФС:1)наявність особливих напрямів і методів формування, використання фондів грошових коштів;2)сфери фінансових відносин мають власну специфіку та самостійність;3)тісний зв'язок і взаємообумовленість між сферами та ланками ФС;4)злагодженість і законодавче забезпечення функціонування;5)структурованість системи. Внутрішня будова ФС-визначає сукупність сфер фінансових відносин, що відображають форми та методи розподілу та перерозподілу ВВП у процесі формування, розподілу, використання фондів грошових коштів. Внутрішня структура ФС: 1.Державні фінанси:1)державний та місцеві бюджети;2)державні цільові фонди;3)державний кредит;4)фінанси державних підприємств. 2. Фінанси суб’єктів господарювання (фінанси під-в), що функціонують на комерційних та некомерційних засадах.3. Фінанси домогосподарств (населення).4.Фінансовий ринок:1)ринок грошей;2)ринок кредитних ресурсів;3)ринок цінних паперів.5.Страхування(відособлена ланка ФС)-1)особисте страхування;2)майнове страхування;3)страхування відповідальності;4)страхування підприємницьких ризиків.6. Міжнародні фінанси:1)фінанси міжнародних організацій;2)фінанси міжнародних фінансових інституцій;3)міжнародний фінансовий ринок;4)валютний ринок.

Базова та провідна сфера ФС - фінанси підприємств, оскільки, підприємства через мобілізацію достатніх фінансових ресурсів забезпечують виробництво ВВП у необхідних обсягах. А вироблений ВВП є об’єктом фінансових відносин, розподіл його є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Маса сформованих у суспільстві доходів залежить від обсягу ВВП виробленого. Доходи можуть розподілятися і перерозподілятися між ланками і сферами ФС, але їх маса при цьому не змінюється.

 

32.     Сутність та структура фінансової системи України. До якої сфери фінансової системи можна віднести таку ланку як фінанси державних установ? Дайте пояснення своєї відповіді.

Фінансова система – це сукупність взаємопов’язаних між собою сфер та ланок фінансових відносин, що відображають особливості мобілізації та використання фінансових ресурсів для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Найбільш загальною ознакою структуризації фінансів є рівень економічної системи. За цією ознакою виділяють:

1.на мікрорівніБазовою сферою фінансової системи є фінанси підприємств і організацій та домогосподарств; які представлені сукупністю економічних відносин, до якої належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту — основного джерела фінансових ресурсів. Дана сфера поділяється на фінанси комерційних підприємств та неприбуткових організацій.

2.на макрорівні – державні фінанси; охоплюють: державний та місцеві бюджети; державні фонди цільового призначення; державний кредит; фінанси підприємств і організацій державної форми власності. У сфері державних фінансів грошові потоки відображають відносини перерозподілу ВВП. Переважно це зовнішні відносини. Провідне місце у державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об’єднуються в Україні у зведеному бюджеті держави.

3.на рівні світового господарства – міжнародні фінанси. являє собою своєрідну надбудову, забезпечуючу сферу, через яку координується діяльність фінансової системи і здійснюється рух фінансових ресурсів. Фінансовий ринок включає: - ринок грошей, - ринок кредитних ресурсів (позикового капіталу), - ринок цінних паперів , - ринок фінансових послуг

Узагальнюючими сферами між цими рівнями є фін ринок та страхування.

Страхування є особливою сферою фінансової системи завдяки якій формуються фонди фінресурсів, основним призначенням яких є покриття втрат суб’єктів фінансових відносин, що виникли з непередбачених причин. Страхування поділяють на:- майнове, - особисте, - комерційне, - відповідальне. Завданням даної сфери фінансових відносин є попередження страхового випадку та мінімізації можливого страхового збитку.

За організаційною структурою до складу фінансової системи України входять наступні групи фінансових органів та інституцій:

1 група –контролює виконання бюджету держави (Мінфін, Держказначейство, Контрольно-ревізійне управління, Рахункова палата);

2 група –виконуює контрольно-регулюючі функції в окремих сферах фінансів (Аудиторська палата, НБУ, Антимонопольний комітет, Фонд держмайна);

3 група – інституції, що функціонують на фінансовому ринку (комерційні банки, фінансово-кредитні установи, фондові біржі, страхові компанії, пенсійні фонди, ін. ін-т.);

4 група – органи управління цільовими фондами (соціальне страхування, Укрлізинг тощо).

Рахункова Палата України – основним завданням якої є здійснення контролю за виконанням дохідної і видаткової частин Держбюджету, використання бюджетних коштів, у сфері державного кредиту. Центральне місце в управлінні фінансами в Україні посідає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни.

 

33.     В чому полягає сутність фінансової системи за її організаційною структурою? Назвіть органи управління і фінансові інституції, які забезпечують управління фінансами в Україні, визначте їх функції.

Ефективне функціонування кожної із складових фінансової системи можливе за умов чіткого законочавчого урегулювання їх взаємодії.  Разом з тим рух грошових коштів повинен бути скоординованим через управління фінансовими потоками, що забезпечується фінансовим апаратом. Саме фін апарат складає основу інфраструктури. Фін апарат – це сукупність фін установ, на які покладено управління фінансовою системою держави. Функції в управлінні фінансами держави розподіляються таким чином: 1)ВРУ – ухвалює закони,основні напрями бюджетної політики, затверджує держ. Бюджет, здійснює його контроль, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики 2)Президент – створює для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші органи та служби, підписує закони ухвалені ВРУ, має право вето 3)КМУ – забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, організовує розроблення проекту закону про держ бюджет, надає звіт про його виконання 4)органи місц самовряд – самостійно розробляють заиверджують і виконують відповідні місцеві бюджети, визначають напрями їх використання. В цій системі органів центральне місце займає Мінфін, на яке покладено завдання загального керування всією фін системою (розробл фін політики, орг бюдж процесу, регулюв фін діяльності субєкт госп, орг функц ринку цінних паперів, мобіліз коштів через держ кредитну систему та управління держ боргом, орг фін відносин на міжнар рівні, здійснення фін контролю). До складу МінФін входять ДержКонтрольноРевізСлужба(ревізії фінансової діяльності, достовірності обліку, правильності витрачання коштів бюджету, контролюють повноту оприбуткування) та ДержКазначейство(управління коштами Держ бюджету, ведення обліку виконання Б, контроль за позабюджетними фондами). ДержПодатАдм – реалізація податкової політики (розроблення податкових проектів, контроль за правильністю обчислення податків за зборів та їх своєчасністю, наклад штрафних санкцій та стягнень). РахПалатаВРУ виступає в ролі експертного органу ВРУ, даючи заключення і рекомендації з питань фін діяльності органів управління. НБУ – регулювання грошового обігу й орг ефективного функціонування кред системи, надає широкий спектр касових послуг уряду. МіжбанкВалютнаБіржа – проводить торги з купівлі-продажу іноземних валют. ДержКоміс з ЦіннихПаперів та Фонд ринку – орг функ-ня риинку цінних паперів(реєстрація та випуск), видає ліцензії, контроль за суб’єктами ринку. Фондова біржа – орг вторинного ринку ЦП (проводить операції з цінними паперами + є індикатором ділової активності). ФінПосередники – є ланкоє сполучення емітентів та інвесторів(випуск та розміщення ЦП). Пенсійний фонд – акумуляція та розміщення коштів для пенс забезпечення ( виконує нарахування пенсій, проведення виплат)


34.     У чому полягає взаємозв’язок фінансового ринку зі сферами і ланками фінансової системи? Визначте його місце в розподільних процесах.

Фінансовий ринок є важливою складовою фінансової та економічної систем. З одного боку, це елемент насамперед фінансової системи, який займає в ній особливе місце. По-перше, він являє собою своєрідну надбудову, через яку координується діяль­ність усієї фінансової системи. По-друге, це сполучна сфера, через яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Тобто, якщо фінанси суб’єктів господарювання виконують роль двигуна, а державні фінанси — функції системи керування, то фінансовий ринок можна порівняти з трансмісією. З іншого боку, фінансовий ринок поряд з ринками праці, товарів та послуг, засобів виробництва і технологій, духовних благ є надзвичайно важливою складовою ринкової економіки, її визначальним елементом, без якого не може працювати весь механізм. Усе починається з фінансового забезпечення діяльності суб’єктів господарювання. Сутність відносин у сфері фінансового ринку полягає в купівлі-продажу фінансових ресурсів. Їх ціною є плата за користування ресурсами, насамперед у вигляді процента. Фінансовий ринок поділяється на дві ланки: ринок грошей і ринок капіталів.

Ринок грошей — це сфера, де можна їх купити. Його функціонування забезпечується насамперед кредитною системою — сукупністю кредитних установ, які здійснюють концентрацію тимчасово вільних грошових коштів та їх надання в кредит. Кредитна система складається з двох частин: банківської системи і небанківських кредитних установ (кредитні спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги та ін.)

Ринок капіталів — це сфера торгівлі не тільки грошима, а й правом власності. Інструментом ринку капіталів є спеціальні цінні папери — акції. Крім того, до ринку капіталів належать середньо- та довгострокові кредитні зобов’язання. Акції та інші цінні папери, що не дають права власності, у тому числі ті, що випускаються державою, формують ринок цінних паперів. За його допомогою здійснюється швидкий і ефективний перерозподіл ресурсів між окремими суб’єктами господарювання, галузями, регіонами і країнами.  За своєю суттю фінансовий ринок - це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб’єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами.


35.     Фінансові методи впливу на соціально-економічний розвиток, їх склад і характеристика.

Фінанси являють собою розподільні й перерозподільні відносини. Існують два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний.

Сальдовий метод передбачає виділення підсумкового (сальдо­вого) елемента в розподілі доходу. Як правило, саме цей сальдо­вий елемент несе в собі основне стимулююче навантаження. Прибуток підприємств є різницею між валовими доходами і вало­вими витратами. Якраз це стимулює зростання доходів і знижен­ня витрат. Проміжні елементи розподілу за сальдовим методом визначаються на основі окремих розрахунків. Ці розрахунки мо­жуть мати нормативний характер, але нормативи встановлюють­ся не до об'єкта розподілу (виручки, доходу, прибутку), а до ін­ших показників.

Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елемен­ти розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються стосовно об'єкта розподілу. Нормативним є розподіл прибутку при його оподаткуванні. Ставка податку на прибуток поділяє йо­го на дві частини: перша вноситься до бюджету держави, друга становить чистий прибуток, яким підприємство розпоряджається самостійно.

При сальдовому методі головне — виділення підсумкового елемента. У ньому повинні бути закладені стимулюючі функції, і вони мають реалізуватися на практиці. Якщо цього немає, то така модифікація сальдового методу не відповідає завданням фінансо­вого регулювання.

При нормативному методі розподілу дуже важливо установити оптимальне співвідношення між нормативним регламентуванням та самостійністю юридичних і фізичних осіб у витрачанні коштів.

Метод фінансового регулювання визначає характер дії фінан­сового механізму. Кожний метод може мати безліч модифікацій залежно від того, які елементи розподільних відносин він охоп­лює. Кожному з елементів відповідає певне цільове призначення у вигляді закріплених за ним функцій. Таким чином, у складі фі­нансового механізму створюється набір фінансових інструмен­тів, з допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони су­спільного розвитку.

 

36.     Фінансове забезпечення як напрям фінансового впливу на процеси суспільного розвитку: сутність та форми.

Фінансове забезпечення відтворювального процесу — це покриття затрат за рахунок фінансових ресурсів, акумульованих суб'єктами господарювання і державою.

В умовах економічної і фінансової самостійності суб'єкти господарювання формують джерела розширеного відтворення за рахунок власних фінансових ресурсів, залучених на акціонерній основі або на пайових засадах грошових коштів інших підприємств, використання банківських кредитів, бюджетних асигнувань та ін. Додатковими джерелами фінансового забезпечення можуть бути кошти, мобілізовані на ринку ціннихпаперів, іноземні інвестиції.

Фінансове забезпечення розширеного відтворення може здійснюватись у таких формах:

• самофінансування передбачає відшкодування видатків суб'єктів господарювання з основної діяльності та її розвитку за рахунок власних джерел. Принцип самофінансування

допускає залучення кредитних ресурсів;

• кредитування — це надання коштів на принципах повернення, платності, строковості й забезпеченості;

• бюджетне фінансування як надання коштів з бюджету на безповоротних засадах.

Асигнування з бюджету (державне фінансування) може мати вигляд дотацій, субсидій, субвенцій.


37.     Визначте відмінності між фінансовим регулюванням і фінансовим стимулюванням.

Фінансове регулювання укладається в регламентації розподільних процесів на макроекономічному й мікроекономічному рівнях.

Фінансове регулювання економічних і соціальних процесів відбувається насамперед через перерозподіл частини доходів підприємств і організацій, а також населення і спрямування цих коштів у бюджети та державні цільові фонди для задоволення державних потреб. Фінансове регулювання припускає два методи розподілу:

• сальдовий, коли розподіл здійснюється за елементами, серед яких один є результативним — сальдовим, а інші визначаються на підставі самостійних розрахунків;

• податковий - коли вся сума прибутку розподіляється за встановленими законом ставками і термінами.

Фінансове стимулювання - це сукупність фінансових відносин, за допомогою яких можна впливати на матеріальні інтереси суб'єктів господарювання.

Фінансові стимули передбачають застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій.

До стимулів належать: бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (в тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення

для економіки), фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, спеціальні фінансові пільги (пільги щодо податків та можливість проведення прискореної амортизації).


38.     Вплив фінансів на процеси суспільного розвитку: кількісний і якісний вплив. Розкрийте їх суть та покажіть взаємозв’язок між ними

Фінанси - сукупність економ. відносин з приводу формування, розподілу та використання ФФР в процесі розподілу та перерозподілу ВВП. Як економічний інструмент господарювання фінанси здатні кількісно і якісно впливати на суспільне виробництво. Кількісний вплив характеризується обсягом і пропонуванням мобілізованих, розподілених і використаних фінансових ресурсів.  

  Якісний вплив виявляється в інтересах учасників відтворювального процесу через форми організації фінансових відносин (у який спосіб формуються фінансові ресурси, в яких формах і на яких умовах відбувається їх рух і використання). Саме через якісний вплив відбувається перетворення фінансів в економічний стимул розвитку суспільного виробництва. Таке перетворення можливе, коли порядок формування прибутків, умови і принципи формування фондів, напрями їх використання, вдається тісно пов'язати з економічними інтересами суб'єктів господарювання.


39.     Яким чином фінанси впливають на суспільне виробництво, і в чому полягає їх роль у економічному та соціальному розвитку держави?

Як економічний інструмент господарювання фінанси здатні кількісно і якісно впливати на суспільне виробництво. Кількісний вплив характеризується обсягом і пропонуванням мобілізованих, розподілених і використаних фінансових ресурсів.

Якісний вплив виявляється в інтересах учасників відтворювального процесу через форми організації фінансових відносин. Саме через які­сний вплив відбувається перетворення фінансів в економічний стимул розвитку суспільного виробництва.

Можна виділити три головні напрями фінансового впливу на процеси суспільного розвитку:

1) фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;

2) фінансове регулювання економічних і соціальних процесів;

3) фінансове стимулювання.

Фінансове забезпечення відтворювального процесу — це по­криття затрат за рахунок фінансових ресурсів, акумульованих суб'єктами господарювання і державою.

Фінансове забезпечення розширеного відтворення може здійснюватись у таких формах:

- бюджетне фінансування; -  кредитування; -  самофінансування передбачає відшкодування видатків суб'єк­тів господарювання з основної діяльності та її розвитку за раху­нок власних джерел.  - оренда (лізинг); -  інвестування.

Фінансове регулювання економічних і соціальних процесів відбу­вається насамперед через перерозподіл частини доходів підприємств і організацій, а також населення і спрямування цих коштів у бюджети та державні цільові фонди для задоволення державних потреб.

Є багато прикладів державного регулювання економі­ки через систему оподаткування.

Конкретними формами здійснення розподілу і перерозподілу створеної вартості є фінансові важелі, до яких відносять пода­тки, обов'язкові збори, норми амортизаційних відрахувань, нор­ми витрачання коштів у бюджетних установах, орендна плата, процент за кредит, дотації, субсидії, субвенції, штрафи, пеня, премії та ін. Особливістю фінансових важелів є те, що вони ґрунтуються на врахуванні економічних інтересів держави, під­приємств, організацій, населення.


40.     Обґрунтуйте, яким чином розлад фінансової системи може спричинити фінансову кризу в державі. Фіна́нсова систе́ма — це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані і децентралізовані грошові фонди. Фінансова система виникла разом з появою держави і нерозривно зв'язана з її функціонуванням,тож будья який розлад безпосередньо може  призвести до фінансової кризи в державі. За допомогою фінансової системи держава нагромаджує та використовує кошти для утримання свого апарату, а також спрямовує їх на виконання своїх функцій. Фінансова система охоплює грошові відносини між державою і підприємствами та організаціями, державою і населенням, між підприємствами і всередині них. Основними елементами фінансової системи є: загальнодержавні фінанси; місцеві фінанси; фінанси суб'єктів господарювання усіх форм власності; фінанси невиробничої сфери діяльності; фінанси населення; фінансовий ринок; фінансова інфраструктура. Отже,фінансова криза — глибокий розлад фінансової системи держави, тобто відхилення від нормального функціонування ланок фінансових відносин та фінансових установ,які й власне забезпечують формування,розподіл,використання централізованих та децентралізованих грош коштів.


41.     Обґрунтуйте, яким чином фінанси впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання.

Фінанси впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання і саме тому мають об'єктивний характер та належать до базисних категорій. За допомогою фінансів здійснюється розподіл та перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту. Тобто за допомогою фінансів відбувається виокремлення у складі виручки від реалізації коштів для відшкодування матеріальних витрат, фонду оплати праці, амортизаційних відрахувань тощо. Через податки та обов'язкові збори у розпорядження держави вилучається частина доходів суб'єктів господарювання і населення. Фінансові відносини завжди пов'язані з формуванням та використанням фінансових ресурсів, тобто грошових коштів, які утворюються в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту. Фонди фінансових ресурсів створюються на підприємствах, у галузевих органах управління, а також на загальнодержавному рівні і використовуються за цільовим призначенням (фонд виплати дивідендів, фонд матеріального заохочення, резервний фонд, державні цільові фонди).


42.     Обґрунтуйте, яким чином через фінанси держава може впливати на внутрішню структуру ціни продажу товарів (робіт, послуг).

Державний контроль за цінами мас велике значення. Це зумовлено такими причинами: у монопольних галузях господарства через відсутність конкуренції немає вільного ціноутворення. Держава регулює ціни на їхні послуги в інтересах споживачів; у деяких галузях в окремі періоди може різко скоротитися пропозиція товарів і послуг або значно зрости попит. Існує ще державна підтримка цін в аграрному секторі. Основна мета державного втручання у ціни на сільськогосподарську продукцію полягає в збереженні паритету цін. Державна політика ціноутворення здійснюється також у зовнішній торгівлі, зокрема держава впливає на рівень цін, які пов'язані з митами, тобто акцизним податком на імпортні товари. Вони впроваджуються з метою одержання доходів до державного бюджету або для захисту національної економіки. Фіскальні мита, як правило, застосовуються до товарів, які не виробляються всередині країни (наприклад, в Україні це кава, банани). Протекційні мита встановлюються для захисту місцевих виробників від іноземної конкуренції.

Фінанси, як ніяка інша економічна категорія дає змогу регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати чи стримувати економіку, задовольняти потреби держави та суспільства. Разом з цим фінанси є гнучким інструментом регулювання внутрішніх цін на товари та послуги. Це регулювання здійснюється за допомогою фінансових важелів, які застосовуються державними органами. Держава може стримувати розвиток певних галузей через понаднормове податкове навантаження, або накладати штрафи, пені за перевищення певних норм. У той самий час інші галузі можуть дотуватися або субсидуватися, держава може інвестувати кошти у пріорітетні напрямки виробництва. Що торкаєтся фінансової сфери, то держава регулює вартість грошей через грошову масу та норму процента, що непрямо впливає на рівень цін в країні.


43.     Доходи і видатки рабовласницьких держав.

Основними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення війн, утримання монаршого двору, державного апарату, будівництво суспільних споруд (храмів, каналів, доріг, водопроводів). Основними доходами були надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами), військова здобич, данина з покорених народів, натуральні і грошові збори, мито, позики.

Економічну основу могутності патриціанських родів становили громадські землі, які збільшувались в результаті воєн, захоплених або приєднаних територій сусідніх племен. Третина завойованих земель оголошувалась суспільним фондом. З неї утворювались великі помістя патриціїв. Плебеї цих земель не одержували.

Основою фінансової системи Риму була експлуатація колоній. Римські громадяни користувалися податковим імунітетом. Податки (поземельний і подушний) у провінціях віддавалися на відкуп публіканам, які збирали в кілька разів більше норми.


44.     Доходи і видатки Стародавнього Риму

У Стародавньому Римі функціонування держави було пов'язано переважно із завнішніми функціями. Основним надходженням були військова здобич та данина, що встановлявалась для підкорених народів (переважно було у натур формі).

Характерною особливістю формування доходів було те, що в умовах натурального господарства основу доходів держави складали натуральні надходження, а саме: натуральні повинності, надходження від держмайна, натуральні податки. Поряд з натуральними надходженнями почали зароджуватись грошове господарство, грошові відносини і податки. У зв’язку з тим, що почали зароджуватися грошові відносини, частина натуральних надходжень доповнювались грошовими.

Першим грошовим податком був податок на купівлю і продаж рабів. Державні доходи і видатки визначались специфікою форми влади. Власником землі, лісів, водоймів, копалин була держава. У Стародавньому Римі вперше були введені примусові платежі на користь держави у формі поземельного та подушного податку. Для визначення обсягів поземельного податку верховним власником (державою) присвоювалась рента і проводився перепис земельних ділянок. В той час з’явився земельний кадастр (документ з описом земельної ділянки).

Крім поземельного і подушного податку справлялись і інші прямі податки: промисловий, податок зі спадщини, тощо.

У з’язку з розвиткомком товарного господарства і появою грошей були створені економічні передумови для введення непрямих податків: універсальний акциз, специфічні акцизи на окремі види товарів.

В Античних полісах існували певні особливості у формуванні доходів і витрат, що визначалися особливостями античної власності. Саме в а.п. існувала общинна власність і приватна власність. Член общини як вільний громадянин являвся власником земельної ділянки. Вільні громадяни – члени общини – підтримували державу. Виконуючи військову повинність, яка була для них почесним обов’язком. Прямі податки з вільних громадян в а.п. не справлялись. Відповідно до норм римського права кожний вільний громадянин повинен був приходити на допомогу державі всім своїм майном при настанні надзвичайних обставин. При таких обставинах, податки, які носили поворотній характер, являлись примусовими позиками

В Римській імперії також використовувалась позикова форма формування доходів держави у вигляді примусових позик (трибут), як правило, ці позики поверталися.

Держ видатки у Стародавньому світі визначались функціями держави. Значна частина видатків – військові видатки, крім того були видатки на будування доріг, будівництво фортець, оборонних споруд, іригаційних с-м(забезпечення землеробства). Велось будівництво портів, гаваней, маяків, храмів, театрів, стадіонів, цирків.

 

45.     Фінанси феодальних міст та їх вплив на розвиток державних фінансів.

Типовим явищем щодо феодальної формації було ототожнення доходів та видатків голови держави із державними доходами та видатками. В період раннього феодалізму фінансові відносини зникли повсемісно. В подальшому по мірі розвитку товарно-грошових відносин все більш значення мали грошові податки. У звязку з постійними війнами зростали й державні грошові видатки. Найбільш розвинуті форми фінансових відносин при феодалізмі існували в містах центрах ремесел, мануфактур та торгівлі. Все більш широкого розповсюдження одержують державні фінанси в часи абсолютних монархій, особливо у звязку з величезним зростанням видатків на утримання королівського двору, розвитком (незначним) практики державного субсидіювання промисловості, обумовленої головним чином потребами армії та двору. Однак в епоху феодалізму фінанси були невпорядковані. Вони не були цілісною системою грошових відносин, що регламентуються державою, які виникають у звязку з формуванням та використанням загальнодержавного грошового фонду. Податки були дуже невизначеними. Стягнення непрямих податків в формі “відкупів”  приймало характер пограбування. Сама система збору податкових платежів приймала різні форми, починаючи з покладання обовязків збирачів рент на самих селян з солідарною відповідальністю за сплату та закінчувався наданням відкупів окремим містам. Звідси стає зрозумілим потреба буржуазії, що народжується, побудувати податкову систему, при якої платник залежав би не від збирача податків, а від закону. Істотним джерелом доходів в цей період був й продаж посад. Органи влади й суду аж до ХІХ в. утримувались за рахунок різних поборів з населення. Операції по державному кредиту, якими монархи широко користувалися, у банкірів, купців, лихварів також мали невпорядкований характер та здійснювались безконтрольно. Таким чином, фінанси в феодальному суспільстві розвивалися стрімко, підвищувалася роль загальнодержавних і місцевих податків. Формування феодальних монархій у Хст. створило необхідні передумови для уніфікації грошових систем в рамках окремих держав, що сприятливо вплинуло на розвиток грошово-кредитних відносин у Західній Європі..


46.     Доходи і видатки феодальної держави.

Класичні феодальні відносини сформувались в державах Західної Європи. Сутність феодальних відносин полягала в тому, що старший власник землі – сеньйор – наділяв свого васала майном на умовах несення ним військової служби, виконання грошових повинностей, участі в суді. У феодальних державах існувала досить жорстка система оподаткування.  Державні доходи феод держав в період ранньофеодальних монархій складалися з натуральних повинностей, з доменів і регалій, з податків у грошових формі, а також із судового мита. Основою державних доходів у період феодалізму були домени – майно (земля, ліси, водойми та інше майно, яке одноосібно належало королю).

Домени – були основою економічної і політичної могутності короля. Регалії – як форма державних доходів, це виключне право короля в якій-небудь галузі господарства.

Доходи феод держав: полюдний податок, поземельний податок, фіскальна монополія, мито. Всі фінансові нововведення йшли від Англії.
1215р.-велика Хартія Вольностей(Жодного податку без походження з парламенту) основа доходів феод держав – земля. Великою Хартією на
давалося право утримувати гільдії, які сплачували податки на доходи.

Феодальна держава стягувала як непрямі податки, так і прямі. Переважало пряме оподаткування – подушний і поземельний податок. Характерним видом доходів феод держави було внутрішнє мито, яке справлялось за провезення товару через заставу по дорогах, річках.В 17-18 ст. внутрішнє мито у більшості країн Західної Європи і на Русі було скасоване. У феодальних державах важливим доповненням до податків був державний кредит. З часом доходи і видатки глави держави були відділені від дежавних доходів і видатків.  Значну частину доходів феодальних держав складали судові штрафи.

Видатки феод держав базувались на привато-правовому принципі. Основними видатками були: -військові (їх питома вага значно зросла, була вогнепальна зброя, військове озброєння); - видатки на утримання королівського двору; - податки на підкуп сусідніх васалів. Серед видатків були ті, що пов’язані з викупом короля з полону. Зароджується новий напрям видатків пов’язаний з економічною дільністю. Держава надавала всіляку підтримку, встановлювала державні субсидії та привілеї мануфактурам. Промислові підприємства отримували також грошову допомогу та експортні премії


47.     Поясніть відмінності у формуванні доходів східних рабовласницьких держав і Стародавньої Греції та Римської імперії.

Головними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення воєн, утримання двору монарха, державного апарату; будівництво суспільних споруд (храмів, каналів для зрошувальних систем, портів, доріг, водопроводів). Головними доходами були: надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами); військова здобич, данина зі скорених народів; натуральні й грошові збори та повинності, мита, позики.

На ранньому етапі існування держави її доходи носили натуральний характер. Так, ресурси державної скарбниці у країнах Стародавнього Сходу, Римської імперії і Візантії поповнювалися за рахунок експлуатації рабів на державних підприємствах (рудниках, каменоломнях, соляних розробках тощо), воєнних пограбувань, данини з переможених народів, натуральних зборів і повинностей. Витрати рабовласницьких держав спрямовувалися на придбання розкошів царського двору, на утримання армії, флоту і на їх спорядження, на спорудження суспільних будівель, викуп полонених та на інші

потреби. Розмежування між ресурсами держави і власними ресурсами її глави в цей час не було. Монарх розпоряджався ресурсами держави як своєю власністю.

З розвитком товарного виробництва і обміну, розширенням і вдосконаленням функцій держави, її доходи і витрати поступово набували грошового характеру. Грошова форма вартості давала можливість

встановлювати частки сплати доходів окремих господарств (осіб) на користь держави. Держава законодавчо визначає форми мобілізації своїх доходів і напрямки їх використання.

Виникнення фінансових відносин належить до періоду форму вання перших державних утворень міст-держав. Найвідомішим містом-державою Стародавньої Греції стали Афіни. Як еквівалент вартості товару в той час використовувалися найрізноманітніші предмети - шкури тварин або й самі тварини, метал у формі зливків, дроту чи брусків, сіль, перець тощо. Для обчислень на лічильній дошці використовували камінці, які з розвитком товарного обміну набули значення грошових одиниць. Перші гроші найдавнішої грецької культури епохибронзи знайдені археологами у формі зливків різної ваги (29-37 кг.) із клеймом, що імітували волові шкури належать до XVІІІ-XV ст. до н. е.

Найбільш поширеними в обігу древньоукраїнських земель Північного Причорномор'я у VI - IVст. до н.е. були кізикіни - електрові монети.

Саме поява такої форми фінансів, як податки, пов'язане з виникненням держави і необхідністю розподілу суспільного продукту таким чином, щоб певна його частина надходила на утримання держави для виконання нею своїх функцій. З подальшим розвитком товарного виробництва і товарно-грошових відносин, з ускладненням суспільних відносин виникають нові фінансові форми - кредити, страхування, бюджетний дефіцит, державний кредит тощо.


48.     Доходи та видатки феодальних міст.

Феодалізм не знав єдиного документа, який об'єднував би всі доходи і видатки держави. На цій стадії розвитку суспільства основними витратами були витрати на ведення війн, утримання монаршого двору, державного апарату, будівництво суспільних споруд (храмів, каналів, зрошувальних систем, доріг, водопроводів). Основними доходами були надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами), військова здобич, дань з покорених народів, натуральні і грошові збори, мито, позики.

Найбільш розвинуті форми фінансових відносин при феодалізмі існували в містах центрах ремесел, мануфактур та торгівлі. Міста часто викуповували у феодалів право на всякого роду податки і збори (торгові збори, монетну регалію, судібни збори тощо). Все більш широке розповсюдження одержують державні фінанси в часи абсолютних монархій, особливо у звязку з величезним зростанням видатків на утримання королівського двору, заміною феодального ополчення наймитницькою армією, розвитком (незначним) практики державного субсидування промисловості, обумовленої головним чином потребами армії та двору. З розпадом феодалізму і поступовим розвитком в його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали набувати грошові доходи і витрати держави, а доля натуральних зборів скорочувалась. Бюджет як явище в історії людського суспільства з'явився порівняно недавно – в епоху капіталізму.

 

49.     Які зміни у сфері податків та державних видатків відбулися на етапі індустріального розвитку економіки?

Індустріальна ЕК-ка починається з 18 до сер 20 ст. У цей період відбулися буржуазні революції, в результаті яких буржуазія добивається права на створення умов для роз-ку ринкових відносин, для невтручання держави в ЕК-ку, добивається права пром-вої і торгівельної експансії.

У с-мі держ видатків відбуваються постійні зміни:

1. політика невтручання держави в ЕК процеси змінюється активним зростанням держ видатків по фін-нню окремих галузей ек-ки, с/г, по фінансуванню програм цільового роз-ку, по фін-нню наукодово-дослідних розробок, тобто поступово держава перетворюється в найбільшого банкіра, споживача, підприємця, позичальника і експортера.

2. під впливом загострення соц і демографічних проблем вводиться с-ма соц витрат.

3. у зв’язку  з тим, що була введена держ початкова і середня освіта (була потреба у кваліфікованій робочій силі) вводиться держ фінансування обов’язкового навчання в середніх загальноосвітніх школах.

4. у с-мі держ видатків все більшу роль починають відігравати видатки держ бюджету, що в багатьох країнах призводить до появи бюджетного дефіциту і держ боргу. З’являється нова стаття в держ видатках – погашеня державного боргу.

5. в індустріальний період розвивається і розширюється сфера фін с-ми, окрім держ (бюджетних) доходів і витрат, до фін відносини стали включати такі нові сфери як фінанси приватних підприємств, фін ринок, страхування і фінанси домогосподарств.

 

50.     Визначте проблеми щодо фінансового забезпечення соціальних потреб держави в постіндустріальній економіці.

Найважливішим елементом базису постіндустріальної формації стає наука, університети, частково загальноосвітня школа. Вони переходять з надбудови індустріального суспільства в базис постіндустріального, утворюючи з інформаційно-складеною частиною базису нерозривну єдність. Відбувається остаточне перетворення науки на безпосередню продуктивну силу суспільства, почате в період індустріалізму.
Формаційна спільність інформаційно-економічної формації включає: 1) фінансову і технократичну еліту, 2) інформаційно-технічну інтелігенцію, 3) інженерно-технічну інтелігенцію, 4) користувачі Інтернету і персональних комп'ютерів. Потреба в самоствердженні стає ведучою серед мотивів. Мотивами "інформаційно-фінансової інтелігенції" стають також проблеми багатства, виживання людства в умовах екологічної катастрофи і глобалізації.
Прибічники постіндустріальної інформаційно-економічної цивілізації виявляють безліч серйозних проблем, які обтяжують постіндустріальні суспільства. Передусім, це проблема взаємин "золотого мільярда" і іншої частини людства, тобто проблема конфлікту між багатими і бідними. Інформаційна революція розділяє усе населення на два інформаційні класи - власників засобів інформації і не власників. Виникає нова соціально-інформаційна і соціально-економічна нерівність. І нарешті, маси людей, що не опанували засоби інформації і одночасно витиснені з сфери матеріального (сільського і промислового) виробництва, опускаються на соціальне дно. Неробство цього населення стає причиною асоціальної активності, прикладом якої може служити агресивність уболівальників різних країн. Таким чином, постіндустріальна формація, вирішуючи одні проблеми індустріальних формацій, породжує інші відповідно до законів діалектики.
Постіндустріальна епоха, що настає є постекономічною, тому що в ній - виробництво матеріальних благ, матеріальні інтереси, приватна власність, індивідуальний товарний обмін, експлуатація вже не є такими, що переважають. Переважають стають виробництво інформації, творчі інтереси, колективна власність, нетоварний обмін інформацією, зникнення експлуатації як факту. У постіндустріальній інформаційно-економічній формації зберігаються і змішана власність на інформацію, і інформаційні мережі, і інформаційно-товарний обмін, і експлуатація творчої праці, і багаті і бідні, і колишні мотиви (багатство, незалежність, влада, творчість), тільки їх роль в мотиваційній структурі міняється.
Не дивлячись на те, що в постекономічних і постполітичних суспільствах суб'єктом розвитку стає творча інтелігенція, інформаційно-політична і інформаційно-економічна (особливо фінансова) еліти і відповідні їм організаційні структури зберігають свій вирішальний вплив.
Верхівка суспільства, орієнтована не на отримання незчисленних матеріальних благ, а на отримання нового знання, що прагне до досягнення внутрішньої задоволеності своєю діяльністю, проте розпоряджатиметься основною частиною громадського багатства; в той же час представники нижчих класів, що прагнуть до забезпечення гідної якості життя через привласнення матеріальних благ, будуть позбавлені можливості досягнення рівня добробуту, до якого вони прагнуть.

 

51.     Об’єктивна необхідність створення правового поля для функціонування фінансових відносин. Сутність фінансового права.

Фінансове право являє собою сукупність юридичних норм, які регулюють фінансові відносини та фінансову діяльність у суспільстві. фінанси — це у відповідний спосіб організована сукупність обмінно-розподільних і перерозподільних відносин. Основною формою їх організації є саме фінансове право. Крім того, організація фінансових відносин може здійснюватися на основі різноманітних інструкцій та положень, однак вони мають, як правило, відомчий характер.

Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансової системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації. Загалом його можна поділити на дві частини: законодавчі акти, що безпосередньо регулюють фінансові відносини, та закони з інших сфер діяльності, в яких виділяються фінансові засади їх функціонування.

До першої частини належать законодавчі акти, що регламентують фінансові відносини на макрорівні та взаємозв’язки фінансів суб’єктів підприємницької діяльності з державними фінансами та інституціями фінансового ринку. Це закони про бюджетну і податкові системи, державний борг, центральний банк, банки і банківську діяльність, страхування, цінні папери і фондову біржу, інвестиційну діяльність. Сюди також належать закони, що регламентують окремі види фінансових операцій — про заставу, лізинг та ін., й закони з окремих видів податків та платежів до бюджету і цільових фондів. До другої групи відносять закони, що регламентують діяльність, у тому числі й фінансову, суб’єктів господарювання — про підприємства і підприємницьку діяльність, про господарські товариства, про банкрутство тощо.

 

52.     Поняття фінансового права, його джерела.

Фінансове право-це самостійна галузь права, яка регулює суспільні відносини з приводу формування, розподілу, використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів з метою забезпечення реалізації завдань та цілей держави. Фінансове право-сукупність юридичних норм, які регламентують фінансові відносини з приводу формування, розподілу, використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів з метою забезпечення реалізації завдань та цілей держави. Фінансове право є самостійною галуззю єдиної правової системи держави. Воно тісно пов’язане з іншими галузями права:конституційне, цивільне, адміністративне. Фінансове законодавство- це системи упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, які регулюють фінансові відносини. Фінансове законодавство є зовнішньою формою фінансового права. Джерела фінансового права в Україні: 1)Конституція України – головне джерело (ст.67,85,92, 98-100, 118,119,116,141-143);2) правові акти органів законодавчої та виконавчої влади й місцевого самоврядування, в яких містяться норми фінансового права;3)Податковий Кодекс України, вiд 02.12.2010р, набрання чинності 1.01.2011.4) Бюжетний кодекс України від 08.07.2010,набрання чинності 1.01.2011. 5) ЗУ «Про місцеве самоврядування» вiд 21.05.1997. 6) ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» вiд 28.12.1994, втратить чинність 01.01.2013р.7) ЗУ« Про Державний бюджет України» на відповідний рік; 8) ЗУ «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» вiд 10.12.1997; 9) ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» вiд 23.02.2006 та інші. Більшість законів, які містять норми фінансового права мають комплексний характер.

 

53.     Поняття бюджетного та податкового права, їх джерела.

Бюджетне право України являє собою сукупність фінансово-правових норм, що регулюють суспільні відносини, які складаються в процесі формування і виконання державного бюджету.

Базовим джерелом бюджетного права є Конституція України. Бюджетний кодекс України є основним джерелом бюджетного права України, яким регулюються відносини, що виникають у процесі складання бюджетів, розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням бюджетів. Джерелом бюджетного права є також щорічний Закон України "Про державний бюджет України", яким визначається загальний обсяг бюджету на рік, розміри асигнувань за напрямками діяльності держави, розміри відрахувань у місцеві бюджети від загальнодержавних доходів і податків.
Джерелами бюджетного права є й інші нормативні акти, які регулюють відносини в сфері накопичення і витрачання бюджетних коштів.

Податкове право як фінансово-правовий інститут являє собою сукупність норм, що регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків та обов'язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів, встановлюючи при цьому права, обов'язки та відповідальність сторін.

Інститут податкового права є відокремленим комплексом юридичних норм, що забезпечують цільове регулювання відносин, пов'язаних з надходженням до бюджетів податків та зборів. Податкове право —- відносно самостійний сектор фінансового права і займає автономне становище щодо інших інститутів цієї галузі.

Джерелами податкового права України є Конституція України, Податковий кодекс України, закони України та підзаконні акти що стосуються оподаткування, а також міжнародні договори України (наприклад, договори про уникнення подвійного оподаткування.)

 

54.     Назвіть основне джерело бюджетного права та вкажіть що конкретно визначає і регулює даний законодавчий акт.

Бюджетне право - центральна частина фінансового права, оскільки сфера державних фінансів, які є предметом дослідження останнього, нерозривно пов'язана з відносинами у сфері утворення, розподілу й витрачання бюджетної системи.
Одна із специфічних рис бюджетного права полягає в тому, що воно регулює відносини тільки між державними органами, підприємствами, установами і організаціями. Бюджетні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані бюджетно-правовими нормами і пов'язані з формуванням, розподілом та витрачанням ресурсів бюджетної системи країни.

Базовим джерелом бюджетного права є Конституція України. Бюджетний кодекс України є основним джерелом бюджетного права України, яким регулюються відносини, що виникають у процесі складання бюджетів, розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням  Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Цим Кодексом  визначаються  засади бюджетної системи України,  її структура,  принципи,  правові  засади  функціонування,  основи  бюджетного  процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. 

 

55.     Назвіть основне джерело податкового права та вкажіть що конкретно визначає і регулює даний законодавчий акт.

Податкове право як фінансово-правовий інститут являє собою сукупність норм, що регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків та обов'язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів, встановлюючи при цьому права, обов'язки та відповідальність сторін. Основним джерелом податкового права в Україні є Податковий кодекс. Він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Також Податковий кодекс України визначає правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

 

56.     Бюджетне право – це… Продовжте визначення. Визначте бюджетні права вищих державних органів влади і управління.

Бюджетне право – це сукупність правових інститутів, які містять фінансово-правові норми, що регулюють відносини, які виникають, змінюються і припиняються у зв’язку з бюджетною діяльністю.

Бюджетне право - це сукупність юридичних норм, що регулюють діяльність органів державної влади і управління по складанню, розгляду, затвердженню та виконанню бюджету. Бюджетно-правовий статус державних і місцевих органів влади узагальнено становить сукупність таких прав:

- право на власний бюджет;

- право на отримання бюджетних доходів;

- право на використання бюджетних коштів на потреби держави;

- право розподілу бюджетних доходів між бюджетами даної території;

- право утворення і використання в межах бюджету цільових або резервних фондів.

Місце кожного з суб’єктів у системі адміністративно-територіального поділу впливає на конкретний перелік наданих їм бюджетних прав. Бюджетні права органів державної влади та управління розподілені наступним чином:

Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає закони, в т. ч. з фінансових питань, приймає Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період, затверджує Державний бюджет та вносить зміни до нього, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету, визначає перелік податків і зборів, а також засади внутрішньої і зовнішньої політики України. Президент України як глава держави створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів

із наступним поверненням їх на повторний розгляд у Верховну Раду. Рахункова Палата Верховної Ради України здійснює:

- контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету, фінансуванням загальнодержавних програм,

- контроль за використанням золотого запасу, запасу дорогоцінних металів та каменів;

Кабінет міністрів України організовує розробку проекту закону про Державний бюджет на відповідний рік і забезпечує його виконання; .

Міністерство фінансів країни як центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів:

- складає проект Державного бюджету;- організовує виконання Державного бюджету;

Державна контрольно-ревізійна служба здійснює контроль за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, а також здійснює розробку пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у майбутньому.

Державне казначейство здійснює:

- організацію касового виконання Державного бюджету та контроль за цим процесом;

- управляє наявними коштами Державного бюджету

Державна податкова адміністрація здійснює:

- контроль за дотриманням податкового законодавства, - розробку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства,- формує та веде Державний реєстр фізичних осіб-платників податків

Органи місцевого самоврядування : самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети;

 

57.     Сутність фінансової політики, її складові. Типи фінансової політики.

Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб’єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей.

Складові фінансової політики. Фінансова політика розглядається у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики.

Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів.

Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона здійснюється шляхом упровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків. Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики у її вузькому розумінні. Водночас ця політика ширша, оскільки включає також політику у сферах фондового і страхового ринків та міжнародних фінансів. Фіскальну політику дещо умовно можна поділити за двома напрямами — на податкову і бюджетну.

Важливою складовою фінансової політики є боргова політика держави.

Фінансова політика залежно від тривалості періоду, на який вона розрахована, і характеру завдань, що вирішуються, включає фінансову стратегію і фінансову тактику.

Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:— жорстка регламентація(полягає у тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою.);— помірна регламентація(здійснюється у законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин — взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному та страховому ринках.);— політика мінімальних обмежень.(спрямована на формування максимальної заінтересованості суб’єктів підприємницької діяльності та громадян в ефективному господарюванні.)


58.     Фінансова політика: зміст, завдання. Яким чином фінансова політика пов’язана з економічною політикою держави?

Фінансова політика держави це досить складна сфера діяльності законодавчої і виконавчої влади, яка включає заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення її економічного і соціального розвитку. Своє кон­кретне вираження фінансова політика знаходить в чинній системі мобілізації фінансових ресурсів та їх використання для задоволення різноманітних потреб держави, підприєм­ницьких структур і населення. Головне завдання фінансової політики держави — забезпечення реалізації тієї чи іншої державної програми необхідними фінансовими ресурсами.

Економі́чна полі́тика — система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулювання економічних процесів. Економічна політика включає постановку тих або інших цілей і визначення шляхів та методів їх досягнення.

Економічна політика поділяється на дві галузі: конституючу економічну політику та регулівну економічну політику.

Сутність конституючої економічної політики: становлення та закріплення на тривалий час типових умов господарювання.

Сутність регулівної економічної політики: поточне регулювання господарських процесів в межах існуючих типових умов господарювання.

Фінансова політикакомплекс дій і заходів, що здій­снюються державою в межах наданих їй функцій та по­вноважень у сфері фінансової діяльності суб'єктів гос­подарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних за­вдань і досягнення поставлених цілей.

Метою державно фiнансової полiтики є забезпечення iстотного пiдвищення рiвня життя громадян нашої країни. Його показники слiд орiєнтувати на рiвень добробуту населення, досягнутий у розвинених країнах. Розвязання такого завдання передбачає прийняття вiдповiдних программ на довгострокову перспективу, конкретизованих на кожний визначений перiод. При цьому слiд усвiдомлювати: таких результатiв можна досягнути лише за умов, що Україна за рiвнем економiчного розвитку досягне потенцiалу розвинутих держав

 

59.     Визначте основні завдання фінансової політики на макрорівні.

На макроекономічному рівні мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. Задачі фінансової політики залежать в першу чергу на макроекономічному рівні - від функцій та природи держави. На цій основі до задач макроекономічного рівня можна віднести: підвищення обсягів й- ефективності використання фінансових ресурсів - відмова від рішення цієї задачі може призвести до розпорошення коштів, скорочення джерел задоволення постійно зростаючих економічних і соціальних потреб суспільства; оздоровлення і структурна перебудова економіки - рішення цієї задачі дозволить підвищити в загальному обсязі виробництва питому вагу галузей другої групи, зменшити витрати на виробництво продукції, впорядкувати грошовий обіг; досягнення більш високого рівня життя населення на основі розвитку галузей промисловості й сільського господарства-соціальна направленість фінансової політики свідчить про те, що рівень життя населення виступає показником, який визначає розвиток виробництва, напрямки і структуру використання фінансових ресурсів.  Головне завдання фінансової політики держави — забезпечення реалізації тієї чи іншої державної програми необхідними фінансовими ресурсами. Відповідно державна фінансова політика сприяє вирішенню таких стратегічних завдань:— формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, що надходять у розпорядження держави;- забезпечення раціонального розподілу фінансових ресурсів між галузями і сферами економіки та регіонами;— концентрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямах економічного і соціального розвитку;— створення ефективної системи управління фінансами держави та інших суб'єктів економічних відносин. Основні складові фінансової політики держави такі.1. Бюджетна.2. Податкова 3. Грошово-кредитна (емісійна, цінова, валютна та безпосередньо кредитна політики).4. Митна. 5. Боргова.

 

60.     Визначте основні завдання фінансової політики на мікрорівні.

фінансова політика — це визначення цілей, завдань, на вирішення яких спрямовується процес формування, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів.

Залежно від рівня економічної системи виділяють:

— фінансову політику держави (макрорівень);

— фінансову політику суб'єктів господарювання — підприємств, установ, організацій та домогосподарств (мікрорівень);

— фінансову політику міжнародних організацій і фінансових інституцій (рівень світового господарства).

Отже, фінансову політику можна розглядати як цілеспрямовану діяльність держави та інших суб'єктів господарювання у сфері формування, розподілу і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети.

Головна мета фінансової політики полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями. Фінансова політика суб'єктів господарювання — система заходів, форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення їхньої діяльності та досягнення поставлених завдань.

Основні завдання фінансової політики суб'єктів господарювання такі:

— забезпечення фінансової стійкості;

— оптимізація грошового обігу і підтримка постійної платоспроможності;

— максимізація чистого прибутку;

— мінімізація фінансових ризиків;

— зростання ринкової вартості суб'єкта господарювання та максимізації добробуту власників його капіталу.

 

61.     Визначте основні завдання фінансової політики на рівні світового господарства.

Слід відмітити, що в сучасних умовах поняття фінансові політики пов'язується не тільки зі сферою держави, а й з окремим галузями економіки, з підприємницькими структурами, з рештою -населенням, в залежності від рівня задач, які вирішує фінансова політика. В найбільш загальному вигляді можна дати таке визначення фінансової політики - це спосіб організації і використання фінансових відносин. При чому, фінансову політику доцільно розглядати н; слідуючи рівнях:

світовому;

макроекономічному;

мікроекономічному.

Кожному рівню фінансової політики відповідає своя мета. Міжнародна фінансова політика держави має базуватися на наукових концепціях у цій галузі, аналізі попередньої практики та вимог поточного і стратегічного соціально-економічного розвитку як окремої країни, так і всього світу.

Формами реалізації міжнародної фінансової політики є планування, укладання міжнародних угод, видання нормативних актів, оперативне керівництво та контроль з боку компетентних державних органів. У міру зростання кризових явищ спостерігається посилення державного регулювання у всіх формах.

Міжнародна фінансова політика за характером заходів і рекомендацій, а також їх наслідків може бути поділена на довгострокову (структурну) та поточну.

Довгострокова політика передбачає структурні зміни міжнародного фінансового механізму. Тобто суттєві зміни у системі міжнародних розрахунків; режимі валютних паритетів і курсів; ролі золота в міжнародних відносинах; наборі резервних (ринкових) валют; міжнародних розрахункових і платіжних засобах; завданнях міжнародних і регіональних фінансових організацій; методах сальдування та вирівнювання платіжних балансів; перегляді пріоритетів податкової та кредитної політики тощо.

Поточна політика — це щоденне оперативне регулювання кон'юнктури валютних ринків і ринків капіталу, міжнародної інвестиційної діяльності, податків. Здійснюється таке регулювання з метою підтримки рівноваги платіжного балансу та забезпечення стабільності й чіткого функціонування національної, світової та регіональних валютних систем. Складовими поточної міжнародної фінансової політики є:

— валютна політика, яка включає дисконтну та девізну політику; девальвацію та ревальвацію національної валюти, політику валютних обмежень, диверсифікації валютних резервів тощо;

— податкова політика;

— кредитна політика.

 

62.     Поняття і завдання фінансової політики, зміст її окремих напрямів. Ефективність фінансової політики України.

Фінансова політика - це особлива сфера економічної діяльності держави, спрямованої на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для виконання завдань і цілей держави. Це система заходів у фінансовій сфері з метою цілеспрямованого впливу держави на розвиток фінансово-кредитної системи та національної економіки взагалі.

Основні завдання фінансової політики: 1)знаходження науковообгрунтованих концепцій розвитку фінансів; 2)визначення основних шляхів використання фінансів на перспективу та на сучасному етапі; 3)здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Фінансова політика як особлива сфера економічної діяльності держави направлена на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави.

З допомогою фінансової політики в Україні здійснюється радикальний перерозподіл фінансових ресурсів. В Україні поряд з головним завданням фінансової політики держави - фінансовим забезпеченням здійснюваних перетворень в країні - не менш гостро по-стали завдання запобігти соціальному вибуху в суспільстві, максимально полегшити труднощі переходу від однієї системи суспільних відносин до іншої.

 

63.     Поясніть зв’язок між економічною і фінансовою політикою держави. Які особливості фінансової політики України в сучасний період?

Економі́чна полі́тика — система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулювання економічних процесів. Економічна політика включає постановку тих або інших цілей і визначення шляхів та методів їх досягнення.

Економічна політика поділяється на дві галузі: конституючу економічну політику та регулівну економічну політику.

Сутність конституючої економічної політики: становлення та закріплення на тривалий час типових умов господарювання.

Сутність регулівної економічної політики: поточне регулювання господарських процесів в межах існуючих типових умов господарювання.

Фінансова політикакомплекс дій і заходів, що здій­снюються державою в межах наданих їй функцій та по­вноважень у сфері фінансової діяльності суб'єктів гос­подарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних за­вдань і досягнення поставлених цілей.

Метою державно фiнансової полiтики є забезпечення iстотного пiдвищення рiвня життя громадян нашої країни. Його показники слiд орiєнтувати на рiвень добробуту населення, досягнутий у розвинених країнах. Розвязання такого завдання передбачає прийняття вiдповiдних программ на довгострокову перспективу, конкретизованих на кожний визначений перiод. При цьому слiд усвiдомлювати: таких результатiв можна досягнути лише за умов, що Україна за рiвнем економiчного розвитку досягне потенцiалу розвинутих держав

 

64.     Які існують рівні фінансової політики та які фактори впливають на її проведення?

фінансова політика - це спосіб організації і використання фінансових відносин. При чому, фінансову політику доцільно розглядати на слідуючи рівнях:
світовому;
макроекономічному;
мікроекономічному.
      Кожному рівню фінансової політики відповідає своя мета. Так, на макроекономічному рівні мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На мікроекономічному рівні - в оптимальному розподілі і перерозподілі грошових коштів і фінансових ресурсів. Задачі фінансової політики залежать в першу чергу:
на світовому рівні - від фінансових, економічних та політичних процесів, що відбуваються у світі;
на макроекономічному рівні - від функцій та природи держави;
на мікроекономічному - від мети функціонування та форми власності підприємства.
      На цій основі до задач макроекономічного рівня можна віднести:
підвищення обсягів й- ефективності використання фінансових ресурсів - відмова від рішення цієї задачі може призвести до розпорошення коштів, скорочення джерел задоволення постійно зростаючих економічних і соціальних потреб суспільства;
оздоровлення і структурна перебудова економіки - рішення цієї задачі дозволить підвищити в загальному обсязі виробництва питому вагу галузей другої групи, зменшити витрати на виробництво продукції, впорядкувати грошовий обіг;
досягнення більш високого рівня життя населення на основі розвитку галузей промисловості й сільського господарства-соціальна направленість фінансової політики свідчить про те, що рівень життя населення виступає показником, який визначає розвиток виробництва, напрямки і структуру використання фінансових ресурсів.
     До задач фінансової політики мікроекономічного рівня можна віднести:
максимізація прибутку підприємства;
оптимізація структури капіталу підприємства і забезпечення його фінансової стійкості;
досягнення прозорого фінансово-економічного стану підприємства для власників, інвесторів, кредиторів;
забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;
створення ефективного механізму управління підприємством;
використання підприємством ринкового механізму в залученні фінансових ресурсів.

 

65.     Фінансова стратегія і фінансова тактика у фінансовій політиці. В чому їх сутність, завдання і взаємозв’язок? Наведіть конкретні приклади.

Фінансова політика держави, стратегія і тактика підприємств повинні ґрунтуватися на реальних можливостях. Водночас у процесі планування необхідно відшукувати резерви зростання доходів, якщо існуючі їх обсяги недостатні для вирішення поставлених завдань.

Фінансова стратегія — це політика, що розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку. Спрямованість фінансової стратегії визначається конкретними завданнями розвитку суспільства на певному історичному етапі розвитку. В умовах економічної кризи головним завданням є фінансове забезпечення макроекономічної стабілізації, в умовах економічного розвитку — досягнення оптимальних темпів зростання ВВП. Водночас за будь-яких умов основою фінансової стратегії є надійне забезпечення потреб економіки фінансовими ресурсами і створення достатніх стимулів для ефективної діяльності суб’єктів господарювання. Фінансова стратегія зорієнтована на певну модель фінансових відносин у суспільстві. Прикладом стратегiчних завдань i вiдповiдно їх фiнансового забезпечення є: впровадження власної грошової одиницi, проведення приватизацiї, подолання iнфляцiї i спаду виробництва.

Фінансова тактика являє собою поточну політику, спрямовану на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів та змін в організації фінансової діяльності. Фінансова тактика більш мобільна, оскільки полягає у вчасному реагуванні на економічні проблеми і диспропорції. Її головне завдання — досягнення стратегічних цілей розвитку. Яскравим прикладом фiнансової тактики є удосконалення системи оподаткування, надання пiльг окремим платникам, територiальний перерозподiл фiнансових ресурсiв через бюджетну систему.

 

66.     Фінансова стратегія та фінансова тактика: їх сутність, завдання і взаємозв’язок.

Фінансова стратегія — це політика, що розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку. Спрямованість фінансової стратегії визначається конкретними завданнями розвитку суспільства на певному історичному етапі розвитку. В умовах економічної кризи головним завданням є фінансове забезпечення макроекономічної стабілізації, в умовах економічного розвитку — досягнення оптимальних темпів зростання ВВП. Водночас за будь-яких умов основою фінансової стратегії є надійне забезпечення потреб економіки фінансовими ресурсами і створення достатніх стимулів для ефективної діяльності суб’єктів господарювання. Прикладом стратегiчних завдань i вiдповiдно їх фiнансового забезпечення є: впровадження власної грошової одиницi, проведення приватизацiї, подолання iнфляцiї i спаду виробництва.
Фінансова тактика являє собою поточну політику, спрямовану на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Яскравим прикладом фiнансової тактики є удосконалення системи оподаткування, надання пiльг окремим платникам, територiальний перерозподiл фiнансових ресурсiв через бюджетну систему. Фінансова тактика більш мобільна, оскільки полягає у вчасному реагуванні на економічні проблеми і диспропорції. Її головне завдання — досягнення стратегічних цілей розвитку.

 

67.     Що слід розуміти під державною фінансовою політикою?

Метою державної фінансової політики є забезпечення істотного підвищення рівня життя громадян нашої країни.

Державна фінансова політика спрямовується на виконання цілого комплексу завдань. У першу чергу, це забезпечення економічного зростання, що відображається в динаміці показників приросту ВВП. Втім, досягнення високих темпів ВВП уряд не розглядає як кінцеву мету. Не менш важливим є раціональне використання досягнутих результатів. Збільшен­ня доходів. як наслідок забезпечення високого приросту ВВП, має спрямовува­тись на зміцнення фінансового потенціалу вітчизняного бізнесу, підвищення  йо­го конкурентоспроможності та ефективності, забезпечення зростання оплати праці зайнятих. Причому такі результати повинні сприяти нарощуванню доходів державного та місцевих бюджетів, що дасть змогу забезпечити соціальні випла­ти з боку органів державного управління в розширених обсягах

 

68.     Дискреційна та недискреційна фінансова політика: сутнісна характеристика.

За способом реалізації фінансова політика буває двох типів:
      Дискреційна фінансова політика - це політика, що проводиться безпосередньо урядом країни і здійснюється за допомогою органів системи управління фінансами. Такий тип фінансової Політики недостатньо враховує можливості фінансового регулювання. Основними засобами дискреційної політики є:

- соціальні програми; -державні закупки; -державні інвестиції; -зміна трансфертних видатків пєрерозподільчого типу; -громадські роботи, що пов'язані з видатками; - управління податковим тягарем.
      Під нєдискреційною фінансовою політикою розуміють здатність податкової системи до самостійної стабілізації. Тобто, вона повинна мати такі особливості, які дозволять їй - регулювати фінансово-економічну діяльність в країні без безпосереднього втручання будь-яких органів управління. Дані особливості податкової системи називаються убудованими стабілізаторами. Крім податкового існують ще ряд - важливих убудованих стабілізаторів, що у своїй сукупності сприяють економічній рівновазі в країні. Серед них можна виділити наступні: -соціальні виплати, включаючи допомоги по безробіттю; - благодійні допомоги поза рамками системи соціального страхування; -програми економічної допомоги; -ефект надійності компаній (наприклад, акціонерні товариства створюють ілюзію стабільності доходу не змінюючи рівень виплати дивідендів);-інертність схильності до споживання (тобто, підтримуючи звичайний рівень життя, індивід повільно пристосовується до зміни рівня свого життя).

 

69.     Фіскальна і монетарна політика, їх взаємозв’язок і суперечності.

Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона здійснюється шляхом упровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків. Координує фіскальну політику Міністерство Фінансів.

Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів. Розробляє засади монетарної політики та забезпечує її втілення Центральний банк.

Взаємозв'язок методів фіскальної та монетарної політики виявляється передусім у спільності цілей окремих їхніх груп. Так, пожвавлення ринкової кон'юнктури через збільшення сукупного попиту може бути забезпечене двома методами монетарної політики (зниженням облікової ставки та збільшенням пропозиції грошей) і двома методами фіскальної політики (зростанням бюджетних видатків та скороченням податків). Стримування ринкової кон'юнктури досягається зменшенням сукупного попиту під впливом тих самих чотирьох методів (по два з кожного боку), але протилежного спрямування. Крім спільності цілей, взаємозв'язок між методами фіскальної та монетарної політики виявляється також у зв'язках механізмів їхньої дії. Так, зниження облікової ставки у складі монетарної політики зумовлює відносне зростання дохідності державних цінних паперів та збільшення надходжень до бюджету від їх реалізації. Це, у свою чергу, сприяє зростанню бюджетних видатків або ж скороченню рівня оподаткування як факторів впливу на ринкову кон'юнктуру з боку фіскальної політики.

 

70.     Розкрийте зміст фіскальної політики держави. Який орган її виробляє?

Фіскальна політика зумовлює використання можливостей уряду формувати податки і витрачати кошти державного бюджету для регулювання рівня ділової активності і разв'язання різноманітних соціальних проблем, тобто це система регулювання, пов'язана з урядовими видатками і податками. Основним важелем фіскальної політики держави є зміна структури податків і, насамперед зміна податкових ставок згідно з метою уряду. Проведення фіскальної політики - прерогатива законодавчих органів влади країни, оскільки якраз вони контролюють оподаткування і витрати коштів з нього.

Фіскальна політика складається з так званої дискреційної фіскальної політики та автоматичної. Під дискреційною політикою розуміють    свідоме    регулювання    державою    оподаткування    і державних витрат з метою впливу на реальний обсяг ВВП, зайнятість, інфляцію, економічний ріст. Як правило, дискреційну фіскальну політику можна прогнозувати в різні періоди економічного циклу.

Автоматична фіскальна політика заснована на системі вбудованих стабілізаторів. Під автоматичним розуміють економічний механізм, який автоматично реагує на зміну економічного стану без необхідності прийняття певних рішень з боку уряду, здійснення ним певних проектів.

 

71.     Фінансова безпека: її сутність та складові.

Фінансова безпека - це такий стан бюджетної, грошовокредитної, банківської, валютної системи та фінансових ринків, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негатиФінансова безпека (нормативне визначення) вних загроз, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

Головна мета фінансової безпеки підприємства -- гарантувати його стабільне та максимально ефективне функціонування сьогодні та

високий потенціал розвитку в майбутньому.

Усі джерела фінансової небезпеки підприємства можна поділити на дві

групи: об`єктивні і суб`єктивні Фінансова безпека досягається шляхом проведення виваженої фінансової політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, інформаційній і власне фінансовій сферах.

Фінансова безпека містить такі складові:

-бюджетна безпека - це стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів;

-валютна безпека - це такий стан курсоутворення, який створює оптимальні умови для поступального розвитку вітчизняного експорту, безперешкодного припливу в країну іноземних інвестицій, інтеграції України до світової економічної системи, а також максимально захищає від потрясінь на міжнародних валютних ринках;

-грошово-кредитна безпека - стабільністю грошової одиниці, доступністю кредитних ресурсів та таким рівнем інфляції, що забезпечує економічне зростання та підвищення реальних доходів населення;

-боргова безпека - це такий рівень внутрішньої та зовнішньої достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету і руйнуванням вітчизняної фінансової системи;

-безпека страхового ринку - це такий рівень забезпеченості страхових компаній фінансовими ресурсами, який дав би їм змогу в разі потреби відшкодувати обумовлені в договорах страхування збитки їх клієнтів і забезпечити ефективне функціонування;

-безпека фондового ринку - це оптимальний обсяг капіталізації ринку (з огляду на представлені на ньому цінні папери, їх структуру та рівень ліквідності), здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів, власників, покупців, організаторів торгівлі, торгівців, інститутів спільного інвестування, посередників (брокерів), консультантів, реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів та держави в цілому .

 

72.     Обґрунтуйте свою точку зору з приводу сучасної фінансової політики України.

Реалізація сучасної фінансової політики характеризується тяга­рем не зовсім тривкої стабілізації в країні, помірним пожвавленням економіки, стабілізації матеріально-фінансового балансу та поступо­вою ліквідацією великої заборгованості перед внутрішніми та зовніш­німи кредиторами. В Україні розроблена і прийнята Конституція. У ній накреслені основні напрями фінансової стратегії уряду. Головними напрямами фінансової політики сучасного періоду вважаються:
- сприяння завершенню роздержавлення і приватизації ;
-   завершення земельної реформи;
-   демонополізація економіки;
-  забезпечення соціального захисту населення;
-   удосконалення зовнішньоекономічної діяльності з метою
зміцнення позиції України на світовому ринку;
-   вступ України до світової організації торгівлі;
- захист і оздоровлення екологічного середовища;
- проведення адміністративної та пенсійної реформ.
Розв'язання завдань, передбачених фінансовою політикою, ви­
магає значних фінансових ресурсів. А для реалізації окремих з них
необхідна допомога світового співтовариства . Водночас економічне становище в країні стабілізується. Спостерігається стабілізація націо­нальної валюти, передбачається зменшення податкового тиску за ра­хунок зниження окремих ставок податку на прибуток з 30% до 25%, зменшення податкового обкладання фізичних осіб прибутковим подат­ком, дискусійним є питання зниження ставок інших податків. Одночас­но передбачається розширення бази оподаткування за рахунок змен­шення кількості пільг та введення нових податків, зокрема податку на нерухомість. Загалом забезпечення фінансовими ресурсами потреб суспільства вимагає ефективного і раціонального ведення господарсь­кої діяльності незалежно від форми власності та виду діяльності.

 

73.     Податки: визначення, економічна сутність та функції. Назвіть форми прояву даної категорії.

Податки- Це обов’язкові внески юр. та фіз. осіб до бюджетної системи залежно від вартості майна, розміру доходів та обсягів споживання.

Фіскальна функція спрямована на поповнення доходної частини бюджету шляхом залучення податкових платежів, тобто є методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби. Регулююча функція полягає у використанні державою податкового механізму (пільг, ставок), щоб зацікавити платника податку в здійсненні певної діяльності, виконанні робіт чи навпаки, зробити для нього невигідним зайняття ними (наприклад, шляхом встановлення високих податкових ставок). Застосовуючи податкові пільги, держава заохочує благодійність, захищає малозабезпечені верстви населення.

Для податку характерні такі ознаки: адресність до бюджету, обов 'язковість платежу; перехід права власності при сплаті податку; індивідуальна безоплатність; регулярність стягнення.

Адресність до бюджету полягає в тому, що податок, на відміну від інших обов'язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду.

Обов'язковість податку виражається в тому, що за порушення встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилення від сплати, передбачена відповідальність платника. Обов'язковість передбачає можливість примусового виконання платежу.

При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність усієї держави. Такі платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом.

Індивідуальна безоплатність податку виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов'язків з надання кожному окремому платнику певного еквіваленту, рівного їх платежу.

Податок як регулярний платіж вноситься періодично, в чітко встановлені законодавством строки.

 

74.     Поясніть відмінності між платою, зборами, внесками і податками.

податок — це обов’язковий платіж, який надходить у бюджетний фонд у визначених законом розмірах і встановлені строки. Податки визначаються як примусові внески окремих господарств або приватних осіб для покриття суспільних витрат держави. При цьому наголошується на тому, що податками слід вважати примусові збори на користь держави або общини без будь-якого еквівалента з боку держави.

Платаце відплатний платіж до бюджету за надання державою платнику певних ресурсів, прав чи послуг, передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою. Значною мірою частина їх має відшкодувальний характер: вони є платою за послуги, які надаються державою, платою за отримання дозволу за якусь діяльність тощо. Плата вноситься за рахунок як собівартості, так і прибутку, що визначається механізмом її вилучення. Приклад, плата за землю, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Внески — це платежі безповоротного, безвідплатного характеру в цільові фонди.

Відрахування - це безвідплатний, безповоротний платіж компенсаційного характеру з метою фінансового забезпечення певних витрат бюджету. Використання цих коштів може бути певним або частковим за призначенням.

Збори — це платежі разового, найчастіше випадкового характеру, які є незначними за обсягом. Сам термін указує на те, що їх збирають на місці (наприклад, за припаркування автотранспорту), тоді як податки та обов'язкові платежі перераховують до державного бюджету. Збори як вид платежів більш характерні для доходів місцевих бюджетів.

 

75.     Податки: об’єктивна необхідність, сутність і функції. Які основні історичні аспекти розвитку категорії “податок”?

Податок являє собою з одного боку філософську й економічну категорію, а з іншого - одночасно вступає конкретною формою правових взаємовідносин, що закріплюються законодавством при наповненні доходами бюджетної системи. Аналіз сутності податку як економічної категорії базується на дослідженні закономірностей розширеного відтворення, його окремих фаз, особливо розподілу та перерозподілу грошової форми вартості. У свою чергу дослідження податкових форм має виходити з положень теорії держави та права. Податок як конкретна форма примусового вилучення частини сукупного доходу суспільства до казни держави відображає всі позитивні та негативні риси даного економічного простору і даної системи державного устрою та державного управління.

Податки - це обов'язкові платежі в бюджет, які збирає держава з юридичних і фізичних осіб.

Безпосередньо податки як джерело доходів державного бюджету в їх сучасному розумінні налічують кілька сотень років. Першим поняття "податок" розкрив А. Сміт у праці "Про багатство народів" (1770), в якій податок був визначений як тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати.

Податкам властиві такі риси як. обов'язковість платежу, переважно перехід права власності при сплаті податку, індивідуальна безоплатність, регулярність стягнення.

Податки виконують ряд функцій, які випливають з їх економічної природи і які у свою чергу є визначальними при формуванні податкової системи країни. Функції податків та податкової системи в цілому як фінансової категорії випливають із функцій фінансів - розподільчої і контрольної. Податки безпосередньо пов'язані з розподільчою функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Водночас вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію.

До функцій податків можна віднести такі:

- фіскальна - ця функція є визначальною для податків і полягає в тому, що податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства, фіскальна функція є важливою у характеристиці сутності податкової системи, вона визначає її суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але головне- надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними. Постійність означає, що податки мають надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки. Оскільки призначення податків полягає у забезпеченні витрат держави, то терміни їх сплати мають бути узгоджені з термінами фінансування видатків бюджету. Стабільність надходжень визначається достатнім рівнем гарантій того, що доходи, передбачені Законом про Державний бюджет на поточний рік, будуть отримані у повному обсязі;

- регулююча - через неї здійснюється регулювання державою виробництва та споживання, у першу чергу шляхом справляння непрямих податків, що є податками на споживання;

- розподільча - її завданням є наповнення доходної частини бюджетної системи країни з метою подальшого розподілу отриманих коштів для здійснення завдань і функцій держави та муніципальних органів;

- стимулююча - ця функція визначає орієнтири для розвитку та розгортання виробничої діяльності. Шляхом запровадження пільг окремим категоріям платників податків або пільгових режимів на певних територіях держава стимулює розвиток певних галузей національної економіки або здійснює політику підтримки певних верств населення;

- контролююча - за її допомогою держава регламентує фінансово-господарську діяльність підприємств та організацій, отримання доходів громадянами, використання ними свого майна та коштів, додержання фінансової дисципліни тощо.


76.     Податки: сутність, функції. Дайте характеристику функцій податків.

податок — це обов’язковий платіж, який надходить у бюджетний фонд у визначених законом розмірах і встановлені строки. Податки визначаються як примусові внески окремих господарств або приватних осіб для покриття суспільних витрат держави. При цьому наголошується на тому, що податками слід вважати примусові збори на користь держави або общини без будь-якого еквівалента з боку держави.

Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів.

Фіскальна функція спрямована на поповнення доходної частини бюджету шляхом залучення податкових платежів, тобто є методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися за регіонами. Постійність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки. Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі. Рівномірність розподілу податків за територією необхідна для забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи.                                          У сутності кожного податку закладена Регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує суспільне призначення податків. Сутність регулюючої функції полягає полягає у використанні державою податкового механізму (пільг, ставок), щоб зацікавити платника податку в здійсненні певної діяльності, виконанні робіт чи навпаки, зробити для нього невигідним зайняття ними (наприклад, шляхом встановлення високих податкових ставок). Застосовуючи податкові пільги, держава заохочує благодійність, захищає малозабезпечені верстви населення.

Оскільки регулююча функція податків є об’єктивним явищем, то вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Але така цілеспрямована податкова політика можлива тільки завдяки об’єктивно властивій податкам регулюючій функції

 

77.     Функції податків. Ваша думка щодо стимулюючої та стримуючої функцій податків.

До функцій податків можна віднести такі:
- фіскальна - податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства, фіскальна функція є важливою у характеристиці сутності податкової системи, вона визначає її суспільне призначення. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними. Постійність означає, що податки мають надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки. Стабільність надходжень визначається достатнім рівнем гарантій того, що доходи, передбачені Законом про Державний бюджет на поточний рік, будуть отримані у повному обсязі;
- регулююча - через неї здійснюється регулювання державою виробництва та споживання;
- розподільча - її завданням є наповнення доходної частини бюджетної системи країни з метою подальшого розподілу отриманих коштів для здійснення завдань і функцій держави та муніципальних органів;
- стимулююча - ця функція визначає орієнтири для розвитку та розгортання виробничої діяльності.
Я вважаю, що шляхом запровадження пільг окремим категоріям платників податків або пільгових режимів на певних територіях держава стимулює розвиток певних галузей національної економіки або здійснює політику підтримки певних верств населення;
- контролююча - за її допомогою держава регламентує фінансово-господарську діяльність підприємств та організацій, отримання доходів громадянами, використання ними свого майна та коштів, додержання фінансової дисципліни тощо.

Стримуюча підфункція податків, наприклад, може виявлятися через уведення акцизів на тютюнові вироби й алкогольні напої, що збільшують їх ціну. У результаті зменшується вживання цих виробів.

-стимулююча – через дану функцію держава впливає на процес розширеного відтворення, стимулюючи його розвиток, впливає на нагромадження капіталу, держава через цю функцію може розширювати платоспроможний попит населення, може стимулювати інвестиційну активність і може створювати додаткові стимули до праці та ін.


78.     Характеристика фіскальної функції податків.

Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси загалом виконують дві функції — розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов’язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони є методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи у такий спосіб фіскальну функцію.

Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їх суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не тільки достатньо податків, а й головне, надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися за регіонами.

Постійність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки. Оскільки призначення податків полягає у забезпеченні витрат держави, то терміни їх сплати мають бути погоджені з термінами фінансування видатків бюджету.

Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі. Безглуздо встановлювати такі податки, які необхідних гарантій не дають, бо в такому разі невизначеною стає вся фінансова діяльність держави.

Рівномірність розподілу податків за територією необхідна для забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи. Без цього виникає потреба в значному перерозподілі коштів між бюджетами, що зменшує рівень автономності кожного бюджету, ступінь регіонального самоврядування і самофінансування.


79.     За якими ознаками класифікують податки? Розкрийте ці ознаки та охарактеризуйте податки, виділені у процесі їх класифікації.

Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють, за способом стягнення.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі.Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об’єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Непрямі подат­ки включаються в ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз — при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки поділяються на три групи: доходи центрального бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються в певних пропорціях між центральним та місцевими бюджетами

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління[1]. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержав­них податків. По-друге, введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

За способом стягнення розрізняють два види податків —розкладні й окладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні — між платниками. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.


80.     Класифікація податків за різними ознаками. Характеристика податків, виділених у процесі їх класифікації.

Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють, за способом стягнення.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі.Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об’єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Непрямі подат­ки включаються в ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз — при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки поділяються на три групи: доходи центрального бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються в певних пропорціях між центральним та місцевими бюджетами

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління[2]. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержав­них податків. По-друге, введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

За способом стягнення розрізняють два види податків — розкладні й окладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні — між платниками. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.


81.     Класифікація податків за формою оподаткування: сутність, переваги, недоліки.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі або опосередковані. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави, і обсяг таких податків залежить від розмірів об'єкта оподаткування (податкової бази). Прямі податки поділяють на дві підгрупи: особисті і реальні. Особисті податки - це податки, які встановлюються персонально для конкретного платника і залежать від його доходів (податок на прибуток, прибутковий податок, податок на промисел). Реальні податки - це податки, які передбачають оподат­кування майна, виходячи із зовнішніх ознак; платниками виступають власники цього майна незалежно від їх доходів (податок на землю, податок з власників транспортних засобів, майнові податки).

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг. Формально непрямі податки справляються по пропорційних ставках. Кожний фактичний платник податку сплачує при купівлі товару однакову суму податку, незалежно від отримуваного доходу. До них відносимо:

Мито (це непрямий податок, що справляється з товарів (інших предметів), що переміщаються через митний кордон, тобто ввозяться, вивозяться або слідують транзитом, і який включається в ціну товарів і сплачується за рахунок кінцевого споживача), може бути протекціоністське, преференційне, зрівнювальне, статистичне, фіскальне, ввізне, вивізне, транзитне.

Нині в Україні стягуються акцизи, які в свою чергу складаються з універсального та специфічних акцизів. У податковій практиці існують три форми універсальних акцизів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздрібної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість. Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів.

Фіскальна монополія — це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів.


82.     Класифікація податків за економічним змістом об’єкта оподаткування. Наведіть приклади.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз — при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.


83.     Прямі податки: сутність, переваги і недоліки їх застосування.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об’єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визнається найсправедливішим. Разом з тим форма прямого оподаткування потребує і складного механізму стягнення податків, бо виникають проблеми обліку об’єкта оподаткування й ухилення від сплати. Тому, незважаючи на відносну справедливість прямих податків, податкова система не може обмежуватися тільки ними. Це був би однобокий підхід, який згубний для будь-якої системи.

Первага: сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи.  Недолік: потребує і складного механізму стягнення податків, бо виникають проблеми обліку об’єкта оподаткування й ухилення від сплати.

 

84.     Непрямі податки: сутність, переваги і недоліки їх застосування.

Непрямі податки - податки на товари і послуги, що встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу, оплачуються покупцями при купівлі товарів та отриманні послуг, а в бюджет вносяться продавцями чи рідше виробниками цих товарів та послуг.

Непрямі податки - податки на продаж, з обігу, на додану вартість, на продаж цінних паперів, на переказ коштів за кордон, на дарування і успадкування, на передачу власності, на матеріально-технічні запаси та обладнання, на монопольне право та привілеї, а також акцизи, гербові збори, прикордонні збори та всі інші податки (збори), крім прямих податків і податків з імпорту.

Переваги та недоліки

Hепрямі податки, на відміну від прямих мають свої переваги і недоліки. Вони ефективніші в фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке в свою чергу є більш стабільною і негнучкою величиною, ніж прибутки. Від них тяжко ухилитись і досить легко контролювати їх сплату. Hепрямі податки не впливають на процеси нагромадження, але вони регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні процеси ціноутворення. Крім того, за допомогою специфічних акцизів можна впливати на структуру споживання. З іншого боку структура споживання у різних верств населення суттєво відрізняється, тому принцип справедливого оподаткування може бути реалізований через диференційований підхід до встановлення непрямих податків на окремі товари, роботи та послуги. Однак тут теж є певні обмеження. Встановлення більш високих податків тільки на так звані товари не першої необхідності й розкоші звужує сферу непрямого оподаткування і скорочує надходження доходів до бюджету. Навпаки, навіть невисокий рівень непрямого оподаткування товарів повсякденного попиту забезпечує державі сталі й значні доходи, бо сталим і значним у масштабах суспільства є таке споживання.


85.     Сутність прямого оподаткування. В чому переваги і недоліки прямих податків? Яка роль прямих податків в доходах бюджету України?

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об’єкта оподаткування.

Первага: сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи.

Недолік: потребує і складного механізму стягнення податків, бо виникають проблеми обліку об’єкта оподаткування й ухилення від сплати.

В україні прямі податки:

— податок на прибуток підприємств;— податок на доходи фізичних осіб;

— податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;— податок на нерухоме майно (нерухомість);— плата (податок) за землю;— податок на промисел; Основною формою прямого оподаткування є прибутковий податок. Залежно від платників податку він поділяється на два види: з юридичних осіб; з фізичних осіб.

Прямі податки можна поділити на дві підгрупи в залежності від обєкта оподаткування :

1. Податки на доходи.

До податків на доходи, які стягуються в Україні належать податок на прибуток підприємств, податок з доходів фізичних осіб.

Перевагами цих податків є: рівень оподаткування прямо залежить від доходу, що створює рівні умови в оподаткуванні; у цих податків існують великі можливості для регулювання економіки як на мікро- так і на макрорівні. Недоліки: від них легко ухилитись і приховати; підрахунок бази оподаткування є досить складним для платника; податковим органам досить непросто контролювати правильність обчислення цих податків, об’єкт оподаткування є нестабільним, і його розміри коливаються в процесі циклічного розвитку економіки.

Податки на власність

Серед податків на власність в Україні стягується земельний податок і податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Переваги: сталість надходжень, незначні можливості для ухилення і приховання, простота стягнення, соціальна справедливість. Недоліки: обмежена регулююча функція, а також нееластичність надходжень.

Отже, прямі податки є однією з найважливіших фінансових категорій і основним видом державного доходу. Податкові заходи впливають на економічну діяльність суб’єктів і стимулюють економічну та інвестиційну активність. За допомогою цих податків поповнюється державний бюджет України


86.     Сутність непрямого оподаткування. В чому переваги і недоліки непрямих податків? Яка роль  непрямих податків в доходах Державного бюджету України?

За формою оподаткування розрязняють: прямі податки та непрямі податки.

Прямі – встановлюються безпосередньо щодо платників ї їх розмір залежить від масштабів об’єктів оподаткування:особові;реальні.При особовому – об’єктом оподаткування виступає доход.(з/п) При реальному - об’єктом оподаткування виступає майно:плата на землю;нерухомого майна;транспорт тошо.

Непрямі – встановлюються в ціні товарів і послуг ї їх розмір для окремого платника не залежить від розміру його доходів.Непрямі податки:

акцизи;

універсальні;специфічні.фіскальна монополія (Державна монополія);

Мито:ввізне (імпортне);вивізне (експортне).

Зараз переважають прямі податки.

Переваги непрямих податків:

1.Організаційні – непрямі податки прості з точки зору їх сплати і не потребують розширення податкового апарату.

2.Бюджетні переваги непрямих податків – вони забезпечують регулярні надходження до бюджету.

3.Непрямі податки впливають на сукупне споживання шляхом збільшення ціни на продукцію і тому держава може впливати на структуру споживання.

Первага прямих податків: сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи.

Недоліки непрямого оподаткування:

1.Соціально-економічні – непрямі податки не залежать від доходів платників і розподіляються непропорційно капіталу доходу.

2.Непрямі податки обмежують розмір прибутку підприємницьких структур

Недолік прямого оподаткування: потребує і складного механізму стягнення податків, бо виникають проблеми обліку об’єкта оподаткування й ухилення від сплати.

 

87.     Обґрунтуйте переваги прямого і непрямого оподаткування.

Переваги непрямого оподаткування (НО):1)непрямі податки більш раціональні в умовах унітарних держав. За рахунок непрямих податків (у першу чергу,ПДВ) здійснюється формування державного бюджету, тоді як майнові, прибуткові податки орієнтовані на формування дохідних частин регіональних або місцевих бюджетів.2) сплата непрямих податків більш непомітна для платників, а при вдалому виборі об’єкта оподатковування, ними забезпечується більше надходження коштів у бюджети, ніж від прямих;3) перевагою непрямих податків є стійкість, стабільність надходжень у доходи держави. Певна зручність цих податків пов’язується з тим, що вони сплачуються платниками незначними частками, у міру споживання й у такий час, коли в платників є в наявності кошти для придбання предмета, що підпадає під оподатковування;4) кошти від них надходять у бюджет швидше, ніж від прямих податків

Переваги прямого оподаткування (ПО): 1)при ПО,використанні зборів податкового характеру, створюється реальна можливість чітко простежити зв’язок між зібраними за рахунок цих платежів коштами й профінансованими завданнями й цілями. В цьому випадку виникає можливість побудови моделі відповідальності за нецільове використання коштів (зібраних, приміром, у пенсійний фонд), що, безумовно, виключено в режимі НО.2) при прямих податках обов’язок сплати податку делегується власникові майна або доходів і здійснюється за рахунок його коштів;3) прямі податки орієнтовані й ураховують

платоспроможність населення 4) Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визнається найсправедливішим.

5) ПО дає можливість державі безпосередньо впливати на інвестиційну активність, накопичення капіталу,ділову активність продавців, та виробників товарів, робіт, послуг;6)Застосування ПО дає змогу встановити пряму залежність між доходами платника та його податковими платежами в бюджет, що дозволяє реалізувати принцип справедливості оподаткування за допомогою застосування прогресивних податкових шкал.7) прямі податки розподіляють податковий тягар таким чином, що той, хто має високі доходи сплачує в бюджет більші суми порівняно з тими хто має нижчі доходи.


88.     Обґрунтуйте, чому непрямі податки вважаються найбільш важкими в соціальному плані.

Податки – обов`язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, що їх вносять як окремі особи, так і підприємства різних форм власності.

Залежно від форми оподаткування податки бувають прямі (податок на прибуток підприємств та інші) непрямі (ПДВ, акцизний збір, державне мито, плата за землю). Податок на додану вартість (ПДВ) – непрямий податок на додану вартість, яка створюється на всіх стадіях виробництва та обігу. Він включається в ціну у вигляді надбавки до ціни товару, робіт, послуг і повністю оплачується кінцевим споживачем товарів, робіт та послуг.

 Акцизний збір – один із непрямих податків, що включається до ціни товарів. Встановлюється, як правило, на високорентабельні товари і стягується за ставками, диференційованими за окремими групами товарів.
Мито – це непрямий податок, який стягується з товарів (інших предметів), які переміщуються через митний кордон України, тобто ввозяться, вивозяться чи прямують транзитом. Платниками мита є фізичні та юридичні особи, які здійснюють переміщення товарів через митний кордон. Об`єктом оподаткування виступає митна вартість товарів, або їх кількісна оцінка, що залежить від виду встановлених ставок.
При непрямому оподаткуванні суб`єктом податку стає продавець товару, який виступає посередником між державою і платником (споживачем товару чи послуги).

Переваги непрямих податків: надійне джерело доходів державного бюджету; широка база оподаткування; рівномірний розподіл податків по всій території країни; продуктивність; простота розрахунку і контролю. Недоліки непрямих податків: несправедливі, бо прямо не залежать від доходу.


89.     Яка різниця між загальнодержавними та місцевими податками і зборами? Наведіть приклади                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 загальнодержавних та місцевих податків.

Об'єднання податків у систему передбачає можливість класифікувати їх згідно з чинним законодавством на такі види:

- загальнодержавні податки та інші обов'язкові платежі;

- місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

До загальнодержавних податків та інших обов'язкових платежів належать: податок на додану вартість; акцизний збір; податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; мито; державне мито; податок на нерухоме майно (нерухомість); плата (податок) за землю; рентні платежі; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на промисел; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за ра-хунок державного бюджету;  збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього природного се-редовища; збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захи-сту населення; збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; збір до Державного інноваційного фонду; плата за торговий патент на деякі види підприєм-ницької діяльності.

Загальнодержавні податки та збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Види місцевих податків та зборів визначаються статтею 15 «Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі)» Закону України від 25.06.1991 р. «Про систему оподаткування» в редакції Закону від 18.02.1997 p. Порядок обчислення місцевих податків визначається Декретом Кабінету Міні-стрів України від 20.05.1993 р. «Про місцеві податки і збори».

І. До місцевих податків належать: податок з реклами; комунальний податок.

II. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать: готельний збір;  збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; збір з власників собак.

Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізми справляння та порядок сплати їх встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до пере-ліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території при-кордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. При цьому збір за припарковку автотранспорту, ринковий збір, збір за ви-дачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на роз-міщення об'єктів торгівлі та сфери послуг і збір з власників собак є обов'язковими для встановлення сільськими, селищ-ними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткуван-ня або умов, з якими пов'язано запровадження цих податків і зборів. Суми місцевих податків та зборів (обов'язкових платежів) зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами.


90.     Назвіть і охарактеризуйте елементи системи оподаткування.

Елементи системи оподаткування: суб’єкт і носій податку, об’єкт і одиниця оподаткування, джерело сплати, податкова ставка і квота.

Суб’єкт, або платник податку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Податкова робота починається саме з установлення платників, бо податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов’язання перед державою.Він не стільки сплачує податок, скільки перераховує до бюджету частину отриманих доходів. Реальним платником, або носієм, кожного податку є кінцевий споживач.

Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Об’єкт оподаткування має бути стабільним, піддаватись чіткому обліку, безпосередньо стосуватися платника, відображати саме його (а не сторонніх юридичних чи фізичних осіб) вплив на даний об’єкт.

Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкта оподаткування. Чим більші розміри об’єкта оподаткування, тим більша одиниця виміру. Грошовий вимір може бути безпосереднім — при оцінці доходів, і опосередкованим — при оцінці тієї ж земельної ділянки (за ринковою чи нормативною ціною), майна та ін.

Джерело сплати податку — це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов’язане з об’єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може і не стосуватися об’єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу їх власникам).

Податкова ставка — це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. При універсальному підході встановлюється єдина для всіх платників ставка, при диференційованому — кілька. Диференціація ставок може відбуватись у двох напрямах. Перший — відповідно до платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих платників. Другий — відповідно до різних характеристик і оцінок об’єкта оподаткування.

Податкова квота — це частка податку в доході платника. Вона може бути визначена в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування. З погляду соціальної справедливості механізм оподаткування обов’язково має включати податкову квоту. Однак річ у тім, що тоді значно зменшуються податковий вплив і можливості використання податків як фінансових регуляторів. Тому в практиці оподаткування податкові квоти законодавчо не встановлюються.


91.     Обґрунтуйте взаємозв’язки між суб’єктом оподаткування, об’єктом оподаткування і джерелом сплати податків.

суб’єкт ® хто сплачує; об’єкт ® що оподатковується ; джерело ® ® з чого сплачується

Суб’єкт, або платник, податку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Податкова робота починається саме з установлення платників, бо податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов’язання перед державою.

Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Це другий за черговістю елемент оподаткування, бо, визначивши платника, необхідно встановити, що саме у нього оподатковується. Нормальна податкова робота можлива тільки у разі чітко визначеного об’єкта оподаткування. Об’єкт оподаткування має бути стабільним, піддаватись чіткому обліку, безпосередньо стосуватися платника, відображати саме його (а не сторонніх юридичних чи фізичних осіб) вплив на даний об’єкт.

Джерело сплати податку — це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов’язане з об’єктом. Загалом правомірним є пов’язування джерела сплати податку з об’єктом оподаткування. Таке оподаткування є досить справедливим, оскільки тільки дохід є джерелом сплати. Крім того, у підприємства джерело сплати може розглядатись з позицій віднесення того чи іншого податку на валові витрати (собівартість продукції), отриманий прибуток чи цінову надбавку. Загальним джерелом сплати є виручка від реалізації. Однак залежно від того, з якого її елемента сплачується податок, визначається його вплив на фінансові інтереси підприємства.


92.     Доведіть, що об’єкт оподаткування та база оподаткування – це не тотожні поняття.

Поняття «об'єкт оподаткування» передбачає два підходи: правовий (розширений) і законодавчий (більш вузький). Як правова категорія об'єкт оподаткування являє собою родове визначення об'єкта (доходи чи їхня частина; майно; вартість тощо), з яким пов'язане виникнення обов’язку платника по­датків сплатити податок. У більш вузькому значенні (яке в ос­новному закріплюється в законодавчих актах) об’єкти оподаткування можна визначити як видові форми родового поняття об'єкта оподаткування (доходи фізичних осіб; майно юридич­них осіб тощо), що і закріплюються спеціальними податкови­ми законодавчими актами

Об'єктом оподаткування може бути вартість товарів (робіт, послуг), доход чи його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), використання природних ресурсів. При цьому один об'єкт не може виступати об'єктом оподаткування по кількох податках одного виду. Це, однак, не забороняє вико­ристовувати об'єкт при оподаткуванні податками різного виду. Тому один об'єкт (наприклад прибуток) може використовува­тися як об'єкт оподаткування у кількох випадках. Наприклад, використання доходу як об'єкта при загальнодержавних подат­ках не є перешкодою для введення податку з аналогічних об'єктів на місцевому рівні.

Базою оподаткування є конкретна (кількісна, фізична чи інша) характеристика певного об'єкта оподаткування. Для ви­значення суми податку, яку необхідно перерахувати в бюджет, об'єкта оподаткування недостатньо. Для цього необхідно скоригувати відповідно до законодавства кількісні характеристи­ки об'єкта оподаткування. На підставі цього податкова база істотно відрізнятиметься від кількісних ознак самого об'єкта оподаткування. Вона за своїм змістом є об'єктом оподаткуван­ня, скоригованим і підготовленим до застосування завдаткової ставки, нарахування суми податку, що підлягає сплаті до бю­джету.

Податкова база необхідна саме для нарахування податку, але вона не є безпосередньо обставиною, що породжує обов'я­зок сплатити податок, тобто об'єктом оподаткування. Наприк­лад, наявність у підакцизних товарах вартості не є фактом, що зумовлював би зобов'язання сплатити акциз. Реалізація підак­цизних товарів у роздрібній торгівлі не породжує податкових правовідносин. Такі відносини виникають у зв'язку з визначе­ними в законі діями платників податків: реалізацією підакциз­ного товару виробниками підакцизних товарів на внутрішньо­му ринку, ввозом товару на митну територію.

 

93.     Покажіть на прикладах різницю між суб’єктом, платником та носієм податку.

суб’єкт ® хто сплачує; об’єкт ® що оподатковується ; джерело ®
® з чого сплачується

платник податку — юридична чи фізична особа, яка володіє певним майном або отримує відповідні доходи і безпосередньо зобов'язана сплачувати податки до бюджетів різних рівнів. Платник здебільшого є транзитною, посередницькою ланкою під час проходження доходів. Він не стільки сплачує податки до бюджету, скільки перераховує туди частину отриманих коштів від покупця;

Суб'єкт оподаткування — один із учасників податкового процесу, який в межах своєї компетенції здійснює певні податкові процедури: держава в особі парламенту приймає податкові закони з питань оподаткування; органи податкової служби впроваджують це законодавство у фіскальну практику; платники податків виконують покладені на них податкові зобов'язання;

Носій податку — кінцевий споживач матеріальних благ; особа, яка виступила реальним платником нагромаджених на всіх стадіях товаропросування податків.

 Суб’єктами податку на додану вартість є фізичні та юридичні особи, які ведуть підприємницьку діяльність у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи це юридична, чи фізична особа.

На прикладі непрямих податків ми бачимо:

Платник  податку — це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реа­лізованого товару чи надання послуг.

Носій податку — це фізична особа, споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи това­ри, споживач фактично стає платником податку. Таким чином, відбувається перекладення податків із суб'єкта на носія податку.я:

Субєкт оподаткуван- податковий орган. До непрямих податків належать: податок на додану вартість, акцизний збір, мито, державне мито тощо.

 

94.     Елементи податків. Характеристика податкових ставок.

Елементи податків: суб’єкт, об’єкт, ставка, одиниця оподаткування, база оподаткування, джерело сплати і квота. Суб’єкт, або платник податку, — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Критеріями вибору платників під час проведення податкової політики є швидкість надходження податку, наявність можливостей контролю за своєчасністю і повнотою його сплати, відсутність шляхів ухилення від оподаткування. Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується: які операції, товари, доходи, яка власність тощо. Одиниця оподаткуванняце одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкта. Фізичний вимір, наприклад оцінка земельної ділянки для сплати податку на землю проводиться в гектарах, сотих гектара тощо. Грошовий вимір — у разі оцінки доходів (одиницею оподаткування в даному випадку виступає грошова) — і опосередкованим — під час оцінки кількісних показників у грошовій формі (наприклад у процесі оцінки земельної ділянки в грошовому виразі). База оподаткування — це розмір об’єкта оподаткування в грошовому чи фізичному вимірі. Саме до бази оподаткування застосовуються ставки для визначення суми податку.Ставкаце розмір податку на одиницю оподаткування. Залежно від обсягу оподатковуваних операцій ставки можуть бути універсальні (єдині) або диференційовані. Універсальні, або єдині, ставки передбачають створення рівних умов для всіх платників податків. Диференціація податкових ставок може проводитись щодо розміру або виду об’єкта оподаткування (наприклад різні підакцизні товари оподатковуються акцизним збором за різними ставками) та стосовно статусу і місцезнаходження платників. За будовою ставки поділяються на тверді й процентні. Тверді ставки встановлюються для податків, щодо яких база оподаткування визначена у фізичному вимірі. У свою чергу тверді ставки поділяються на фіксовані, тобто в грошовому виразі на одиницю оподаткування, виражену кількісно, і відносні, тобто в частках до встановленої державою величини в грошовому виразі на одиницю оподаткування. Процентні ставки встановлюються щодо податків, база оподаткування яких визначена у вартісному вимірі (обсяг доходів, обсяг продажів тощо). Вони поділяються на пропорційні, тобто став­ка не змінюється в разі зміни обсягів бази оподаткування, прогресивні — ставка збільшується при збільшенні бази оподаткування — та регресивні — ставки зменшуються в разі збільшення бази оподаткування.

Джерело сплати — це дохід платника, з якого він сплачує податок. Квота — це частка податку в доходах платника.

 

95.     Охарактеризуйте податкові ставки, наведіть конкретні приклади.

Податкова ставка — це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. При універсальному підході встановлюється єдина для всіх платників ставка, при диференційованому — кілька. Диференціація ставок може відбуватись у двох напрямах. Перший — відповідно до платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих платників. Другий — відповідно до різних характеристик і оцінок об’єкта оподаткування.

Установлення податкових ставок є найважливішою і найскладнішою проблемою оподаткування. Саме недосконалість ставок може порушити як фіскальну значущість, так і регулюючу дію того чи іншого податку. Установлення ставок податків може базуватись на емпіричному методі й економіко-математичному моделюванні.

Податкові ставки бувають:

Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Вони можуть бути двох видів: фіксовані — установлені в конкретних сумах, відносні — визначені відносно певної величини (наприклад, у процентах до мінімальної заробітної плати). Приклад — ставки земельного податку.

Процентні ставки встановлюються тільки щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз (адже сума податку має тільки грошовий вираз, за винятком натуральних податків). Вони поділяються на три види: пропорційні, прогресивні й регресивні.

Пропорційні — це єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта оподаткування. Вони спрощують податкову роботу, найбільшою мірою відповідають принципу рівності платників. Приклад — ставка податку з доходів фізичних осіб.

Прогресивні — це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об’єкта оподаткування. Приклад — ставки прибуткового податку з громадян, який діяв до 2003 року.

Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об’єкта оподаткування. Вони необхідні тоді, коли держава намагається стимулювати подібне зростання.

 

96.     Податкові пільги, їх види та регулюючий вплив.

Згідно з діючим податковим законодавством України передбачені наступні форми надання податкових пільг:– встановлення мінімуму, який не оподатковується;– вилучення з оподаткування певних елементів об’єкта оподаткування;– звільнення від оподаткування окремих осіб або категорій платників податків;

– зменшення податкових ставок;– застосування цільових податкових пільг, у т. ч. податкових кредитів.Крім вищезазначеної класифікації податкових пільг, існує ще наступний їх поділ на основі віднесення пільг на прибуток або витрати платника, впливу на елементи податкового механізму. Відповідно до цього пільги поділяються на три основні види: вилучення, знижка, податковий кредит.

Вилучення (відрахування) – вид податкової пільги, при якій відбувається вилучення окремих складових частин із загальної бази оподаткування з метою її зменшення. Механізм надання такого виду пільг безпосередньо проектується на об’єкт оподаткування, який зменшується. Подібні зменшення можна класифікувати наступним чином:– за видами платників: повні (надаються всім платникам) або часткові (надаються визначеним категоріям платників);– за термінами дії: постійні (які діють постійно протягом тривалого часу) або тимчасові (які діють протягом визначеного заздалегідь, обмеженого періоду);– за видами об’єкта: майнові (відрахування визначеної частини майна, що оподатковується) та прибуткові відрахування (застосовуються до частини прибутку платника);– за видами діяльності. Знижка – це вид податкової пільги, яка зменшує податкову базу або суму податку на визначені розміри. Величина цієї знижки визначається сумою витрат платника, які законодавчо виводяться з-під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну величину податкової бази. Шляхом надання такого виду пільг держава стимулює розвиток пріоритетних для суспільства напрямів діяльності господарюючих суб’єктів. Виділяються такі види знижок:– лімітовані, розмір яких прямо обмежений;– нелімітовані, при яких підсумкова база оподаткування може зменшуватися на всю суму витрат платника податків. Податковий кредит – вид пільг, при якому звільнення стосується загальної суми податкового платежу, нарахованого для сплати. За формами надання податкові кредити поділяються на:– зниження ставки податку;

– скорочення оподатковуваної суми;– перенесення терміну сплати або сплата податку частинами;

– повернення раніше сплаченого податку (частини податку);– зарахування раніше сплаченого податку в рахунок майбутніх платежів. В Україні податковий кредит застосовується у вигляді перенесення терміну сплати податкового платежу суб’єкта господарювання до бюджету відповідного рівня, наданого органом податкової служби у формі кредитної угоди, за умови використання платником податків звільнених коштів на законодавчо визначені цілі. Податкові пільги є дієвим інструментом реалізації регулюючої (стимулюючої) функції податкової політики держави, який застосовується урядами багатьох країн світу з метою стимулювання накопичення капіталу, інвестиційної активності, інноваційної діяльності, підвищення конкурентоспроможності національної продукції, розвитку окремих галузей економіки, розширення експорту, збільшення зайнятості та для вирішення багатьох інших проблем.

Слід наголосити, що надання податкових пільг без їх системного обґрунтування призводить до негативних наслідків для економіки держави, а саме: викривлення конкурентного середовища, збереження неефективних та неприбуткових суб’єктів у структурі народного господарства, отримання збитків, пов’язаних із демпінговою політикою, нерівномірний розподіл податкового тягаря між господарюючими суб’єктами.

 

97.     Податкові пільги як елемент системи оподаткування: сутність, переваги і недоліки застосування, види. Наведіть приклади.

Податкові пільги — це звільнення від податків згідно з чинним законодавством. Вони є одним із елементів податкової політики і переслідують як економічну, так і соціальну мету. Використовуючи податкові пільги, держава регулює певні економічні процеси і забезпечує

соціальний захист окремих видів діяльності та груп населення. Перелік податкових пільг визначається законами України та інструкціями

Міністерства фінансів України про порядок нарахування і сплати тих чи інших податків.

Основними видами податкових пільг є: звільнення, вилучення, знижки і податковий кредит.

Вилучення — це податкові пільги, спрямовані на вик­лючення з оподатковуваного доходу окремих предметів (об'єктів оподаткування).

Вилучення можуть надаватись як усім платникам по­датку, так і окремим їхнім категоріям; як постійно, так і на визначений строк.

Знижки — це пільги, спрямовані на скорочення подат­кової бази. Вони пов'язані не з доходами платника податків, а з видатками. Так, платник податків має право зменшува­ти оподатковуваний прибуток на суму перерахованих ним коштів у благодійні фонди, підприємствам освіти, охорони здоров'я, культури тощо.

Податкові кредити — це пільги, спрямовані на зменшен­ня податкової ставки або податкового окладу. Об'єктом в даному випадку виступає обчислена сума податку, а не до­ходи або видатки платника.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і в період усього терміну її дії самостійно, без попереднього повідомлення податкових органів.

Якщо платника цілком звільнено від сплати податку, то обов’язок з обліку і звітності в нього залишиться.

Законодавством України передбачено особливі пільги, які можна поділити на дві групи:

— перша включає відносно традиційні і сталі звільнення від податку незалежно від обставин (звільнення від сплати податку окремих груп платників);

— друга характеризується певною короткотривалістю стосовно конкретних об'єктів.

Серед найбільш поширених є такі види податкових пільг:

— повне або часткове звільнення від сплати деяких по­датків;

— податкові скидки для окремих підприємств, галузей, регіонів;

— неоподатковуваний мінімальний рівень прибутків;

— виключення з оподатковуваних прибутків деяких ви­трат платників податків;

— повернення раніше сплачених податків (податкова амністія) та ін

 

98.     Податкова квота: сутність, необхідність встановлення.

Податкова квота — встановлена доля податку в доході платника в абсолютному та відносному виразі. її величина характеризує допустимий рівень оподаткування. Якщо законодавчо встановити податкову квоту, це означатиме встановлення граничної величини вилучення доходу платника. Податкове навантаження є прямо пропорційним податковій квоті. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування. В Україні поняття податкової квоти сьогодні не застосовується. З позицій соціальної справедливості механізм оподаткування обов'язково має включати податкову квоту. Але тоді значно зменшуються податковий вплив і можливості використання податків як фінансових регуляторів. Тому податкова квота законодавчо не встановлюється.

 

99.     Поняття податкового боргу, причини його виникнення та соціально-економічні наслідки.

Податко́вий борг — податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене платником податків або встановлене судом (господарським судом), але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Основні причини виникнення податкового боргу: неефективний внутрішній фінансовий менеджмент платників, умисні дії(ухилення від сплати податків). Головним методом досягнення його зменшення вважається адміністрування податків.

Наслідки: неможливість вести ефективну, націлену на розширений розвиток економічну діяльність через постійну необхідність повертати даний податковий борг, втрата можливості отримувати певні заохочувальні програми та допомогу саме через наявність податкового боргу, необхідність створення податкової застави, що забезпечить повернення боргу, але зменшить можливість використання цього заставленого майна у виробничому процесі суб’єктом, який має його сплатити, можливість стати податковим банкрутом, що може призвести до ліквідації підприємства.

 

100.   Податкова система: визначення, наукові (класичні) принципи побудови податкової системи.

Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов`язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також і відповідальність, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні. До принципів оподаткування Адам Сміт відніс такі:

- податки повинні платити всі піддані у відповідності зі своїм доходом;

- розмір податку повинен бути точно визначений заздалегідь;

- способи справляння і терміни сплати податку повинні бути зручними для платника, а не для держава;

- справляння податків та їх організація повинні здійснюватись з мін витратами.

У праці  піддавався критиці податок на з/п, Сміт вважав його безглуздим і руйнівним.

Також классик був  противниками непрямих податків: на сіль, шкіру, мило і свічки; їх оподаткування, на думку Сміта, підвищувало ціну праці, що призводить до зростання витрат вир-ва. Стосовно бюджету, класик дотримувався  теорії «здорових фінансів», тобто збалансованості доходів і видатків. При цьому зверталась увага на тенденцію до посилення рівня бюдж централізації ВВП у зв'язку з розширенням ф-цій держави (закон Вагнера).

 

101.   Сутність податкової системи. Які принципи покладено в основу побудови податкової системи України? Охарактеризуйте їх.

Податкова система(ПС)-це сукупність встановлених в державі податків, зборів та обов’язкових платежів, принципів і методів оподаткування, контроль за дотриманням податкового законодавства та організації податкової служби. принципи побудови ПС:України:1) загальність  оподаткування  -  кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені податки   та  збори; 2)рівність усіх  платників  перед  законом,  недопущення будь-яких   проявів   податкової   дискримінації   -  забезпечення однакового  підходу  до  всіх  платників  податків  незалежно  від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності;  3)невідворотність     настання     визначеної    законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;; 4)фіскальна  достатність  -  встановлення  податків   та зборів   з  урахуванням  необхідності  досягнення  збалансованості витрат бюджету з його надходженнями; 5)соціальна справедливість -  установлення  податків  та зборів відповідно до платоспроможності платників податків; 6)економічність оподаткування - установлення податків та зборів,  обсяг  надходжень  від  сплати  яких  до  бюджету  значно перевищує витрати на їх адміністрування; 7)нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб,  який не  впливає  на  збільшення  або  зменшення конкурентоздатності платника податків; 8)стабільність  -  зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть  вноситися  пізніш  як  за  шість  місяців  до початку  нового  бюджетного  періоду,  в  якому  будуть діяти нові правила та ставки; 9)рівномірність  та  зручність  сплати  -  установлення строків  сплати  податків  та  зборів,  виходячи  із  необхідності забезпечення   своєчасного  надходження  коштів  до  бюджетів  для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками; 10)єдиний підхід до встановлення податків  та  зборів  - визначення  на  законодавчому  рівні  усіх  обов'язкових елементів податку.

11) сплаті підлягають лише загальнодержавні,  місцеві податки та збори,  справляння

яких передбачено податковим кодексом України

 

102.   Наукові принципи оподаткування.

Теорія оподаткування почала формуватись в останню третину ХVIII ст. Чи не вперше науково обґрунтовану характеристику податків дали представники англ. класичної політекономії А.Сміт та Д. Рікардо. Вони чітко сформулювали основні принципи оподаткування. Суть цих принципів полягає у такому:

1. Піддані держави мусять брати участь у її підтримці відповідно до своєї платіжної спроможності

2. Податок має бути чітко визначеним, а не довільним.

3. Податки повинні стягуватись у найвигідніший час і найвигіднішим способом для особи, що його сплачує.

4. Кожний податок має бути так побудований, щоб він брав із кишень населення якомога менше понад те, що він приносить до скарбниці держави.

Принципи оподаткування можна визначити як узагальнені і систематизовані погляди та ідеї, пов’язані з оподаткуванням. У сучасній економіці домінують ідеї американських економістів, які визначають такі принципи оподаткування: Податкова система повинна-

не спотворювати оптимального розміщення виробничих факторів на ефективних ринках;

бути справедливою; бути гнучким автоматичним стабілізатором; бути чіткою, прозорою і незмінною; забезпечувати мінімум витрат на стягнення податків.

У ХVIII ст. головним напрямом було дотримання справедливості — тобто ліквідація привілеїв. Сьогодні основна увага приділяється ступеню прогресивності, або платоспроможності. Принципи оподаткування можна розділити на такі, що визначають справедливість податкової системи, і такі, що визначають її ефективність.

Принцип платоспроможності стосується збирання надходжень бюджету і зосереджений на розподільній природі оподаткування. Цей принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятись згідно з платоспроможністю платника податку.


103.   Податкова політика: визначення, принципи побудови.  

Податкова політика являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість.

Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлюють види податків, зборів та обов'язкових платежів, а також порядок їх стягнення та регулювання.

Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою.

Виходячи із загальної  фінансової політики, завдань податкової політики, визначаються головні принципи, що забезпечують її дієвість  при регулюванні економічних процесів, а саме:

Принцип справедливості та соціальної направленості означає, що держава встановлює таку систему оподаткування, яка враховує всі фактори діяльності юридичних і фізичних осіб - доходи і споживання, майно і приріст грошового капіталу, ресурсну забезпеченість і віддачу вкладених коштів та ін. Кожний вид податку більш влаштовує одні верстви населення і настільки ж не підходить іншим. Принцип соціальної справедливості реалізується не через пошук і впровадження найбільш "справедливого" податку, а шляхом поступового встановлення оптимальної структури та рівня оподаткування, яка мають максимально задовольняти всі верстви населення, господарюючі суб'єкти.  З принципом соціальної справедливості щільно пов'язаний  принцип рівнонапруженості. Рівнонапруженість означає, що зобов'язання перед бюджетом установлюються для всіх платників згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності. Саме поєднання потенційних можливостей і досягнутих результатів     може   забезпечити рівнонапруженість.

Принцип вигідності або економічної зацікавленості -  як для держави так і для платника податку. Сутність цього принципу полягає в тому, що платник податку має отримати максимум благ чи послуг, яка б задовольняла його уяву про їх вартість.

Принцип стабільності означає, що податкова політика повинна неодмінно дотримуватися визначених на певний час орієнтирів у розвитку суспільства, змінюватись поступово, еволюційним шляхом. Стабільність податкової політики:

по-перше, дає змогу всім суб'єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і виходячи з них вести перспективну фінансову політику. Ні про яке нормальне фінансове планування, в таких умовах не може бути й мови.

по-друге, стабільність податкової політики забезпечує високій рівень податкової роботи, оскільки податкова служба теж повинна мати певний час на освоєння механізму стягнення того чи іншого податку.

Принцип економічної ефективності. Така ефективність передбачає: забезпечення повноти і своєчасності сплати податків, максимальне виключення можливості ухилення від податків, мінімальність затрат пов'язаних з обліком платників і збирання податків, порівняно з надходженнями від цих податків.

Гнучкість податкової політики. Даний принцип відображає регулюючу функцію податків і характеризує використання податків, зборів як фінансових інструментів впливу на  економіку країни.

 

104.   Обґрунтуйте взаємозв’язок між такими поняттями, як система оподаткування, податкова система і податкова політика.

Податкова система — це сукупність установлених у країні податків і обов’язкових платежів податкового характеру та механізму їх справляння. Паралельно з поняттям «податкова система» досить часто використовується термін «система оподаткування». Їх слід розрізняти, оскільки податкова система — це сукупність податків, а оподаткування — це процес установлення і справляння податків. Тобто система оподаткування характеризується її елементами — платник, об’єкт оподаткування, ставка тощо — та механізмом обчислення і сплати податків.                       Принципи формування податкової системи визначають фундаментальні домінанти відносно встановлення кожного податку окремо та їх сукупності. Принципи оподаткування відображають засади справляння податків державою.

Податкова політика здійснюється за певними напрямами і принципами. Напрями податкової політики визначаються завданнями соціально-економічного розвитку і можуть мати стимулюючу чи стримуючу спрямованість. Вона являє собою діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері встановлення та збирання податків і зборів (обов'язкових платежів), яка реалізується через визначення платників податків та інших обов'язкових платежів, об'єктів оподаткування і ставок податків; видів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що справляються на території країни, місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів; основних принципів надання пільг та звільнення від оподаткування.

 

105.   Обґрунтуйте, яким чином трансформаційні процеси, що відбуваються в податковій системі України, впливають на суспільний розвиток. З 1.01.2011 набрав чинності новий Податковий кодекс України. В ухваленій редакції відсутні норми, що регулюють спрощену систему оподаткування. Іншими словами – для юридичних та фізичних осіб-підприємців залишили єдиний податок, ставки і граничний об’єм виручки. Єдиний податок сплачується в розмірі 6 і 10 % для юридичних осіб. Крім того, окремо стягується єдиний внесок на соціальне страхування. Разом з тим без змін залишилася заборона на включення до складу валових витрат, сплачених фіз. особі-підприємцю, що знаходиться на спрощеній системі оподаткування, в зв’язку з придбанням товарів, робіт та послуг. Це призведе до того, що підприємствам на загальній системі оподаткування буде невигідно працювати з фіз. особами: адже сплачувати їх товари та послуги підприємство зможе лише з власного прибутку. Це значно знизить прибутки малого бізнесу, так як частиш за все саме дрібні підприємці є фізичними особами. Вихід з цієї ситуації – вести бізнес з такими ж єдинщиками –фіз. особами чи юридичними особами, що обмежує коло контрагентів. Здавалось би, для розвитку підприємництва передбачені 5-річні податкові канікули. Але ставку 0% зможуть застосувати підприємства, що потрапляють під певні критерії, а саме:1. Чисельність працюючих складає не більше 20 осіб.2. Розмір заробітної платні не може бути меншим за 2 мінімальні заробітні платні, встановлених законодавством з розрахунку на одного працівника. 3. Більше ніж 20 видів діяльності не потрапляють під нульову ставку: серед них операції з нерухомим майном ,охоронна діяльність, гуртова торгівля і посередницькі операції в гуртовій торгівлі, діяльність у сфері бухгалтерського обліку і так далі. Із 2011 року в Україні зменшилася кількість податків. Замість 29 загальнодержавних та 14 місцевих податків та зборів, згідно з ПКУ справлятимуть тільки 18 загальнодержавних та 5 місцевих податків і зборів. В Податковому кодексі передбачене зниження ставок основних податків. Зокрема, ставка податку на прибуток, яка становить сьогодні 25%, буде знижена в 2011 році до 23%, в 2012 році - до 21%, в 2013 році - до 19% і з 2014 року - до 16%. Крім того, ПДВ з 2014 року також буде зменшено до 17% з нинішніх 20%. У частині оподаткування доходів фізичних нинішня єдина ставка 15% перетворена в малопрогресивну шкалу за рахунок додаткової ставки 17% для доходів, що перевищують десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року. На платників ПДВ чекає близьке знайомство з Єдиним реєстром податкових накладних. Щорічний податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів замінить збір за першу реєстрацію транспортного засобу. Обов'язок вносити до бюджету екологічний податок за викиди пересувними джерелам (екс-збір за забруднення навколишнього природного середовища) покладуть на плечі агентів - оптових та роздрібних продавців палива. Спрощена система оподаткування залишилася у теперішньому вигляді (варіант розділу про спрощену систему у проекті кодексу, який викликав чимало обурень зі сторони малого бізнесу, за пропозицією Президента було виключено з Податкового кодексу). Впроваджена дворівнева система адміністративного (апеляційного) оскарження рішень контролюючих органів, замість трирівневої, що була. Така зміна сприятиме скороченню строків адміністративного оскарження рішень контролюючих органів. Але при цьому, при існуючій можливості оскаржити рішення контролюючого органу у випадку незгоди (можливо, помилки контролюючого органу) платник податків не звільняється від обов'язку сплатити нараховане грошове зобов'язання. Таке оскарження не зупиняє застосування права податкової застави. Наявність зазначених положень Податковому кодексі України значно звужує права платника податків, бо навіть при невірній (помилковій) позиції контролюючого органу платник податків залишається зобов'язаним сплатити нараховане податкове зобов'язання. При цьому, платник податків не має права виправити помилку, що призвела до завищення податкового зобов'язання декларації, поданої за період, який на дату виправлення перевіряється або вже перевірений.

Закріплення зазначених положень на законодавчому рівні може призвести до зловживань з боку контролюючих органів. Виправлення помилок повинно бути дозволено як в сторону збільшення податкових зобов'язань, так і в сторону їх зменшення. Крім того, несправедливим є позбавлення платника податків права щодо виправлення помилок за період, що перевірявся контролюючим органом, у випадку невиявлення таких помилок самим контролюючим органом.

 

106.   Обґрунтуйте необхідність подальшого розвитку місцевого оподаткування в Україні.

Із 2011 року в Україні зменшилась кількість податків. Замість 14 місцевих податків та зборів, згідно з ПКУ справлятимуть тільки 5 місцевих податків і зборів. Ст. 10 нового Податкового кодексу: До місцевих податків належать: 1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; 2. єдиний податок. До місцевих зборів належать: 1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; 2. збір за місця для паркування транспортних засобів; 3. туристичний збір. Відмовитися від десятка нинішніх зборів і податків уряд змусила їх неефективність. Наприклад, зник збір з власників собак, збір за участь у перегонах на іподромі, збір за використання місцевої символіки тощо. На мою думку, з п'яти місцевих податків і зборів, залишених Податк кодексом, кошик доходів регіонів найефективніше наповнить плата за патентування - збір за ведення деяких видів підприємницької діяльності. Відійщли від фіксованих сум збору і прив'язали базу оподаткування до мінімальної заробітної плати, тим самим забезпечивши прогресивне збільшення плати за отримання патенту. Відмінності між курортними і туристичними зборами полягають в тому, що перший прив'язувався до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (до 10%), а туристичний збір прив'язаний до вартості тимчасового мешкання (становлячи від 0,5% до 1% вартості мешкання). До прийняття ПКУ в Україні не існувало оподаткування нерухомості, відмінної від земельних ділянок. За своїм характером даний податок є місцевим (тобто зараховується до бюджету того адміністративного утворення, в межах якого розташований об’єкт оподаткування) та таким, що не залежить від можливого доходу від об’єкта. Об’єктом оподаткування є виключно нерухомість житлового призначення в межах села, селища чи міста, проте без залежності від того, знаходиться вона у власності фізичних чи юридичних осіб(1). Якщо об’єкт нерухомості перебуває у спільній власності кількох осіб, застосовуються такі положення:- при спільній частковій власності – кожен співвласник вважається окремим платником податку та відповідає за його сплату в ідеальній частці відповідно до частки у праві власності;- при спільній сумісній власності (без виділення в натурі) – співвласники за взаємною згодою визначають особу, яка буде вважатися платником;- при спільній сумісній власності (з виділенням часток у натурі) – застосовується правило про спільну часткову власність. Варто зазначити, що, з-поміж іншого, до об’єктів оподаткування не належать:- житло, належне державі або органам місцевого самоврядування(2);- садовий або дачний будинок, проте не більше одного для одного платника податку(3);- об’єкти, які належать багатодітним сім’ям(4) та прийомним сім’ям, у яких виховується троє та більше дітей, проте не більше одного об’єкта на всю сім’ю;- гуртожитки;- тощо. Базою оподаткування є житлова (а не загальна) площа об’єкту. При цьому варто мати на увазі, що оподаткуванню підлягає не сукупна житлова площа всіх належних платнику об’єктів, а кожен об’єкт окремо. Ставка податку встановлюється органом місцевого самоврядування із розрахунку на 1 кв. метр у відсотках від мінімальної заробітної плати. Але поряд з тим недостатньо врегульовано проблему місцевого оподаткування, оскільки місцеві податки все ж таки залишаються малим джерелом доходу місцевих органів самоврядування, що вимагає необхідність подальшого розвитку місцевого оподаткування в Україні.



 

 

Comments